-- Доведеться повірити тобі на слово. Відправлю за ним Казанка. В себе я точно такого не тримаю.
-- Я так і думав. В мене просто немає змоги пошукати самому. Дякую тобі, Фенгале.
-- За таке не дякують.
#
Поки я чекав на повернення Казанка, то попросив у Фенгала папір і перо, і написав Кілю, Марлу і Крейді коротку записку, в якій пояснив, що відбувалося і що їм робити на час моєї відсутності. Я сподівався, що Марл або Крейда вміють читати хоча б по буквах.
Через пів години я вийшов на вулицю і відразу сів у завбачливо зупинений Казанком найманий екіпаж. Я засмикнув пильні, побляклі на сонці фіранки на маленьких віконцях і з ранцем на колінах, вмостився на оббивці з потрісканої шкіри. На найближчу годину я міг розслабитися, наскільки це можливо в кареті, що підскакує і похитується.
Нарешті я був у дорозі, щоб відчинити Бошеві ворота в пекло.
24
Як тільки ми проїхали певну відстань по Джакос-Роуд, штучне освітлення практично зникло і карету заповнила гнітюча чорнильна темрява. Я розсунув фіранки. Небо було чистим і рясно сяяли прекрасні зорі, в той час, як місяць здіймався над Драконовим морем, перетворюючи його води в ртуть кожного разу, коли ми підіймалися на гору і я бачив їх крізь чагарник. Так, я сумував за Люсернісом, а невдовзі сумуватиму ще значно, значно більше. Навіть Белларіус був раєм в порівнянні з тим, куди я прямував.
Вузьке, розсувне віконце, яке дозволяло спілкування між кучером і пасажиром, відчинилося.
-- За нами хтось їде, пане. Прудко.
Я висунув голову в бічне вікно і на відстані десь в пів кілометра за нами побачив іншу карету, яку було видно тільки через ліхтарі, що похитувалися на її боках.
-- Можеш втекти від них?
-- Жодного шансу.
Я витягнув повну жменю марок і просунув руку в щілину.
-- А тепер?
Гроші зникли з моєї долоні немов за помахом чарівної палички.
-- Мушу признати, що все-таки дуже сумнівно.
-- Зроби все можливе, -- відповів я і кучер дав коням батога. Ми значно прискорилися, і мене почало кидати від стінки до стінки у вузькій кареті.
Я знав, що швидше за все, це Клюге, і знав, що дуже малоймовірно, що ми від нього втечемо. Якщо він користувався тією самою каретою, що й вранці, то його запряжка з чотирьох гнідих була значно свіжішою, і взагалі кращими кіньми, ніж пара з найманого екіпажу, яка весь день тягала його вулицями.
А це означало, що мені доведеться вискочити з карети на повороті, коли ми будемо поза полем зору Клюге. Я повідомив про це кучера, а далі дав інструкції гнати щодуху, поки його не наздоженуть і не накажуть зупинитися.
-- Ти божевільний сучий син, але золото є золото, -- відповів чолов‘яга, перекрикуючи стук кінських копит і гуркіт карети.
-- Ти зможеш закрити двері? Не хочу видати себе передчасно.
-- Справлюся. Готуйся, ми прудко наближаємося до найкращого повороту.
Однією рукою я міцно схопився за ранець, а другу поклав на ручку. Я приготувався до зіткнення. Падіння я не боявся.
Формально карета сповільнила рух, хоча насправді увійшла в поворот на страшенній швидкості.
-- Давай! – викрикнув кучер і я вискочив у ніч, намагаючись скрутитися калачиком навколо ранця. Всередині були речі, якщо їх зламати, це приведе до дуже, дуже поганих наслідків.
Я приземлився в канаві з такою силою, що в мене перехопило подих. А тоді покотився далі, по дорозі моє тіло ранилося об чисельні тверді, а часто гострі, предмети. В природі їх повно.
Нарешті я налетів на стовбур дерева, з моєю спиною трапилося щось жахливе. Все боліло. Навіть волосся. Я лежав нерухомо і намагався вдихнути. Коли повітря нарешті почало потрохи повертатися мені в легені, я виплюнув сміття і болото, відкрив очі й побачив, що скотився в невеличкий, вкритий листям байрак. З дороги мене точно не було видно, і це було добре. Хоча в самому польоті нічого доброго не було.
Я лежав нерухомо, поки не почув, як проїхала карета Клюге і побачив, як зникає світло її ліхтарів, коли вона промчала по дорозі. Тоді почав міркувати, як мені прийняти вертикальне положення. Тремтячими руками я підтягнувся вгору з допомогою дерева, яке припинило мій політ. Начебто не зламав собі нічого, хоча одяг і шкіра під ним були порвані.
-- Рухайтеся, -- пробурмотів я до ніг. Вони відмовлялися йти. Я все одно пустився дерева і пошкандибав. В мене було обмаль часу. Невдовзі Клюге відкриє мої хитрощі і знову вийде на мій слід. Коли йшлося про те, щоб знайти мене, він був гнітюче компетентним. Я повинен був добратися до воріт в пекло і відчинити їх до того, як він наздожене мене. Якщо ні, то я дуже боявся, що мені доведеться прикінчити Командувача міської варти Люсерніса.