Зваживши на клопоти, яких завдав мені Клюге, це може й принесе мені якесь задоволення, але ціна переважувала вигоди.
Я видряпався назад на Джакос і на непевних ногах підтюпцем побіг в напрямку скель. Якщо Клюге розвернеться і буде повертатися цим шляхом, то я заздалегідь почую його і пірну в кущі поряд з дорогою. Я не знав, як далеко мені ще бігти, але принаймні не було небезпеки, що я помилково мину свій пункт призначення. Крім факту, що вздовж Джакоса тягнулося тільки одне пасмо скель, ворота в пекло – навіть зачинені ворота в пекло – так смерділи магією, що цього було важко не помітити.
Звісно, Клюге не був дурнем. На Джакос-Роуд більше не було нічого, що могло зацікавити мага. Він швидко додасть два до двох і здогадається, куди я прямую.
Я застогнав і перейшов з бігу підтюпцем на біг підстрибом.
#
Звісно, Клюге чекав біля залишків вілли. Ще б пак. Він був справжнім гемороєм. Він крокував по землі в яскравому місячному світлі, час від часу схилявся, щоб підняти камінь і жбурнути його в напрямку скелі. Його карети видно не було. Я зупинився біля скручених уламків воріт, щоб перевести подих і обміркувати подальший план, в який не входило б його вбивство.
-- Не ховайся, Хольгрене, -- крикнув він. – Я вже давно почув, як ти крекчеш і сопеш під гору.
-- Брехло. Через шум прибою ти не чуєш навіть власного дихання.
-- Гаразд, тут я збрехав. Але ти таки в поганій фізичній формі.
-- Спробуй побігати в місячному світлі після того, як викинешся на ходу з карети, -- пробурмотів я і пішов в його напрямку.
-- Мушу признати, -- сказав я перекриваючи шум хвиль, що билися внизу об скелю. – Я вражений, що тобі вдалося знайти мене не дивлячись на всі мої зусилля збити тебе зі сліду.
-- Чому? Бо я гірший маг ніж ти? Це тільки навчило мене використовувати всі доступні мені ресурси. Магія – це знаряддя, а не милиця.
-- Взагалі-то, я згоден з цим твердженням, -- сказав я, здогадавшись, що він влаштував мені якусь пастку. Він знав, що я знищу його, якщо дійде до двобою з використанням Мистецтва. Цікаво, що це за пастка. Лучники в кущах?
Я зупинився десь за три метри від нього. Достатньо близько, щоб розмовляти не підвищуючи голос. Ворота до пекла були шість метрів позад нього, ділянка випаленої землі, де вже ніколи нічого не виросте.
Клюге глянув мені в очі, жовна під вилицями випинались, випинались. Нарешті він похитав головою.
-- Я ніколи не був про тебе високої думки, але не думав, що ти демоніст.
-- Я не любитель демонів, Клюге.
-- Тоді чому ми тут, Анградо? Позгадувати минуле?
-- Я розповім тобі, але ти не повіриш.
-- Що ж, давай послухаємо, перш ніж я заарештую тебе.
-- Ні в мене, ні в тебе немає часу на повне пояснення, тому скажу коротко. Я збираюся вкрасти записник Лагни з Чорної Бібліотеки. Позад тебе мій вхід в одинадцять кіл пекла, адже я не збираюся відчиняти нові ворота в пекло, бо я не демоніст, і не з тих, хто схильний до ритуальних жертв.
-- Ти розумієш, що закон в Люсернії не звільняє божевільних від суду?
-- Якого суду? Який злочин я вчинив?
-- Ти щойно признав, що збираєшся відчинити ворота в пекло.
-- Ні. Я признав, що збираюся заново відчинити ворота в пекло. Це зовсім не те саме.
-- Впевнений, що всі пекельні створіння, що пролізуть крізь них, оцінять різницю.
-- Взагалі-то, в цьому вся краса. Пекло порожнє. А принаймні Голдорит, а саме туди ведуть ці ворота в пекло. Тож цим не варто перейматися, командувачу, -- я широко всміхнувся.
-- Ти… -- Клюге не закінчив свою думку, бо я зацідив йому в щелепу і він звалився, як мішок з мокрим піском.
-- Так, Авроме, це правда, -- пробурмотів я, очікуючи на стрілу в спині. Яка так і не прилетіла.
Він дійсно прийшов і виступив проти мене наодинці. Дуже сміливо, і дуже тупо.
Я вирвав сторінку з книги Гаммонд і змішав всі його почуття, на випадок, якщо він прийде до тями до того, як я відчиню ворота і пройду крізь них. Я подбав, щоб чари розсіялися, як тільки я покину площину смертних. Тоді залишив йому записку срібними буквами, що парили перед ним:
Будь ласка, зачини за мною ворота. Не хотілося б, щоб хтось випадково туди впав.
А тоді почав розмотувати всі ті нитки, що сплів майже два роки тому, щоб запечатати кляті ворота в пекло. Незабаром я вже проклинав себе за те, що зробив це так ретельно. Коли я нарешті закінчив, то взявся за виснажливу роботу – розбивати на уламки величезні каменюки, які Клюге навіз сюди, щоб перекрити вхід. Я користувався Мистецтвом, а не м‘язами, проте коли закінчив, то був весь вкритий потом.
До того як я закінчив, Клюге почав ворушитися.