Перехід між світом смертних і Голдоритом був значно, значно гіршим і суб‘єктивно тривав вічність. Було таке відчуття, немов мені шматками здирали душу і розум. Розпач і божевілля були моїми найбільш позитивними відчуттями, і не знаю що ще відбувалося зі мною, в який перехідний стан буття пекельні ворота перетворили мене для цієї подорожі, але я відчував страхітливий біль у горлі від невпинного крику. Мої очі були відкриті, але я не бачив нічого, крім якоїсь червоної тіні, що невідомо як вгризлася мені в око.
Тоді я приземлився. Важко.
Першим на мене налетів холод. Вам знайомий вираз “пробирати до кісток”? В Голдориті це не було гіперболою. Я повільно зіп‘явся на ноги, обличчя відразу заціпеніло від брутального крижаного повітря. Я швиденько глянув навколо себе; схожа на храм будівля з сірого каменя, приблизно овальної форми, стіни прикрашені різьбленням стереотипних мук, що очікували грішні душі. Стіни здіймалися і здіймалися вгору, проте стелі не сягали. Десь з височини поступало тьмяне червоне світло. Воно нерівномірно пульсувало.
Другим на мене налетів малий демон.
Одна з тих огидних помісей краба і павука, що заполонили віллу, яку Бош перетворив у ворота в пекло, він був розміром з кота. Він боком дріботів до мене ніжками по сірій бруківці. Здавалося, що його задні ноги були паралізовані. Він рухався значно повільніше ніж інші. Я викликав світловий меч, щоб покінчити з ним, як тільки він наблизиться.
Світловий меч не з‘явився, проте світло нагорі легенько блимнуло.
-- От, дідько, -- сказав я, а тоді ухилився від струменя слизу, який малий демон вистрелив мені в обличчя. Речовина була неймовірно клейкою, до того ж, коли вона вступила в контакт з відкритим тілом, то виявилася паралітичною і кислотною.
Я відчував своє джерело, але не міг викликати з нього енергію. Я й гадки не мав чому. Вірніше, в мене було кілька ідей, жодна з яких не була приємною, тому я відмовлявся в них вірити.
Якомога швидше я почав відступати від малого демона, він йшов за мною, клацав кліщами, кожного разу викидаючи блакитно-білі іскри. Я розгледівся, але дверей не побачив. Отже. Я міг безконечно бігати по колу, або позбутися демона. Без чарів. Це означало, що моєю єдиною зброєю був ніж Амри. На мою користь був факт, що істота була дрібною, повільною і тупою.
Хай буде так.
Я виставив наперед себе ранець і перестав відступати. Він відреагував випустивши мені в обличчя ще один струмінь. Я заблокував його ранцем, відчув як він тягне, взявши до уваги розмір демона, на диво міцно. Я як рибалка тримав його на гачку, повільно зменшуючи між нами дистанцію. А тоді, коли був за один довгий крок від нього, викрутив ранець набік і з усіх сил наступив йому на панцир.
В усіх напрямках розлетілися кишки, заповнюючи повітря смородом, від якого я ледь не блюнув. Шість з восьми ніг різко засіпалися і зашкребли, а тоді раптово завмерли. А потім істоту почала поглинати підлога.
Коли кажуть, що одинадцять кіл пекла завжди голодні, це не метафора.
-- Хоч розігрівся, -- пробурмотів я, з рота в мене парувало. Але в мене були поважні клопоти. Без доступу до свого джерела, я закінчив навіть не розпочавши, і брязкітки, які я приніс з собою, навіть якщо вони досі працювали, цього не змінять. Доволі швидко холод мене прикінчить, і мені не доведеться перейматися їжею чи водою. В будь-якому випадку скидалося на те, що я в пастці.
Я викликав магічний зір. Він працював доволі добре. Взагалі-то, аж надто добре; я виявив, що все, що мене оточувало було магічним. Освітлення мене майже засліплювало. Але в протилежній стіні я зауважив контур величезних подвійних дверей, і після короткого дослідження кінчиками замерзлих пальців і звичайним зором, мені вдалося виявити засув одних дверей, захований в ворсисту тканину, що вкривала кожен сантиметр стіни. Він знаходилася в неприємній частині анатомії проклятої душі.
Я сподівався, що коли вийду з кімнати, то до мене повернеться доступ до мого джерела. Знаючи те, що я знав про природу одинадцяти кіл пекла, я вважав принаймні можливим, що ворота до пекла просто вбирали всю доступну енергію, щоб утримувати себе. Мені залишалося тільки сподіватися, що так само не було повсюди.
Назовні буде брутальний холод. Якщо я помилявся і в мене не повернеться доступ до джерела, то я замерзну за кілька хвилин, а не годин, як би це було в кімнаті. А якщо мої спогади про потойбічний світ помилкові, в мене може навіть не бути шансу замерзнути до смерті, бо мене раніше порвуть на шматки і зжеруть демони.
Я глибоко вдихнув, набравши в легені такого гострого холоду, що він різав як ніж. Я відсунув засув, щосили налягаючи, щоб змусити двері відчинитися.