Я довший час намагався пробитися крізь ці обереги і дізнався, що таке тотальний провал.
-- До біса це все, -- пробурмотів я, зібрався з духом, готуючись до неминучого страхітливого болю, і запхав руку в кишеню, в якій знаходився поглинач магії.
Як тільки мої пальці доторкнулися його гладкої поверхні, моє джерело зникло, тепло розсіялося і я знов став помирати. Я вихопив поглинач з кишені й вгатив ним по неприступній поверхні Шипа.
Не знаю, чого я очікував. Теоретично було можливим все, від нічого до повного обвалу Шипа. А насправді трапилося ось що: вся будівля почала так вібрувати, що видала одну високу, чисту, оглушливу, нескінченну ноту. Падаючі душі зависли в небі, а тоді почали блукати, раптово непевні куди їм прямувати. При контакті з амулетом поверхня Шипа почорніла і вкрилася пухирями, ця порча почала поширюватися в усі боки від місця контакту. Сам амулет теж не залишився неушкодженим – обереги пожирали його так само як він пожирав обереги. Руку, що тримала поглинач, охопив нестерпний біль, такого я ще не відчував, і не мав бажання ще колись відчути. Я тиснув на стіну Шипа з силою породженою розпачем, холод вбивав мене, певно і зовсім не повільно.
Раптово амулет з шипінням зник, а зіпсована мною частина стіни обвалилася всередину, я впав крізь неї, і продовжував падати, безконечно і наосліп.
28
-- Ти коли-небудь бачив черепаху перевернуту на спину?
Щось, що дуже нагадувало носок чобота, штурхнуло мене в ребра. З моїх вуст злетів мимовільний стогін.
-- Бачив? Жалюгідну, абсурдну. Просто смішну. Коротенькі, маленькі ніжки дриґаються в повітрі в повільній, безсилій паніці. Проте ти не можеш піти собі й залишити бідолаху напризволяще. Принаймні я не можу. Ей, ти, вставай.
Я пролупив око і побачив, що наді мною стоїть чоловік. Чорне волосся, смугла шкіра. На ньому був одяг, що вже купу століть як вийшов з моди, до того ж заляпаний вином. Плями на плямах вина. Це був хтось, хто рідко пропускав шанс хильнути.
-- Ти хто? – прохрипів я.
-- Що, не впізнаєш свого бога?
-- Я не поклоняюся жодному богу.
-- Тоді твоє щастя, що мене не надто обходить поклоняються мені чи ні.
Я сів і оглянувся навколо. Величезна округла кімната, блідо-біла, зроблена з якогось невідомого мені матеріалу, з широкою дірою в підлозі, за якою була тільки суцільна темрява. Діра, від якої я знаходився лишень в кількох сантиметрах. Я здригнувся і позадкував від краю, поки ранець на спині не наткнувся на стіну.
-- Чудово. Тепер, коли ти не заважаєш, я можу знов увімкнути цю штуковину. Інакше тебе б засмоктало. Краще відверни очі. Око. Пробач.
-- Я й гадки не маю, що… -- А тоді він клацнув пальцями і все існуюче світло помчало зверху вниз і крізь діру, потік, водоспад, потужна ріка, гуркіт якої було чутно і відчутно.
-- Дивовижне видовище, правда? – Я глянув на нього примруженими очима, а він усміхався, дивлячись на світло. – Таке не кожен день побачиш!
-- Що це?
-- Приречені на пекло душі, які відпускають назад в Ур!
-- В Ур?
-- Початок, дурню!
-- Початок чого?
--- Початок всього! – крикнув він посміхаючись.
-- Якщо початок на дні, -- сказав я трохи приголомшено. – То що тоді на вершині?
Він повернувся до мене, посмішку змінив насуплений вираз обличчя.
-- Інакший початок, -- відповів він. Простягнув руку. Я взяв її, і він без жодного зусилля підняв мене на ноги. Коли я вже повністю стояв на ногах, то мої втома, голод, спрага і рани цілковито зникли.
-- Хто ти в біса такий? – запитав я знову.
-- Я вже сказав тобі, твій бог. Бог дурнів і п‘яниць.
Восто. Він виглядав більш-менш так, як можна було очікувати. Може трохи низькуватий, як на бога.
-- То хто я? Дурень чи п‘яниця?
-- Ти прокрався в Голдорит і проліз у Шип. А ще ти не приніс з собою ані краплини добрячого трунку. То як думаєш, хто ти?
Крім очевидної відповіді, мені було нічого сказати.
Він вказав зліва від мене. Я провів поглядом за його пальцем і побачив нижні сходинки дуже вузьких сходів, що здіймалися вгору і вгору всередині Шипа, верхня частина яких виходила з поля зору.
-- Тепер від’єбися від Шипа і припини його нищити. І пам’ятай, що ти в мене в боргу. Дурень. – І він зник.
Ось так Восто, бог дурнів і п‘яниць, врятував мені життя і зробив мене своїм боржником.
Інколи я шкодую, що він не дав мені повернутися в Ур.
#
Підйом був довгим. В мене був час подумати. В мене було про що подумати.