Мене знов приголомшило.
З часом я прийшов до тями, почуваючись так, наче мені в мізки загнали розпечену до жару кочергу. Принаймні пов‘язка спрацювала як запобіжник і коли рука впала, прикрила мені око і перервала потік.
Цим разом ти не помер, тому це не рахується. Але мені сподобалося, що тобі було боляче.
-- Ти мені ще побазікай і я вирву тобі око і вставлю цю штуковину в тебе.
Мовчанка.
-- Так нічого не вийде, -- пробурмотів я. Я потребував якогось фільтра. Якогось способу перелопатити всі ці знання і відкинути зайве. І я не знав як мені це зробити. Я навіть не знав чи це взагалі можливо. Одним словом я потребував ключ. Як і казала Королева Душ.
Я зважив і відкинув ідею використати магію, щоб спробувати приборкати ту штуковину. Магія смертних нічого не вартувала проти демонічної магії, про божественну магію годі й казати. Я спробую, якщо більше нічого не придумаю, але великих сподівань на успіх в мене не було.
Справжня проблема полягала в тому, що я знав про записник Лагни значно менше, ніж мені здавалося. Легенди, як я довідався з власного гіркого досвіду, і то вже не раз, приховували стільки ж правди, скільки відкривали.
Тагот дійсно знав таємницю безсмертя, а принаймні якусь таємницю. Записник Лагни дійсно містив у собі всі існуючі знання. Однак, отримавши за своє життя і те, і те, я не став безсмертним чи всезнайкою.
Що я знав? Про записник Лагни, крім очевидного? Що…
Я посміхнувся похмурою посмішкою. Сторож не була приємною істотою, але вона натякнула мені, хіба ж не так? Кепкуючи, недобре сміючись наді мною, але вона сказала мені правду. Сказала, що я побачу. Що ще вона сказала?
Що деякі книжки були не тільки чтивом, а й читачами. І що деякі книжки були дуже злими.
А це означало, що в оці Лагни залишався якийсь розум. Якась самосвідомість. Мені б ніколи не спало на думку, що частина тіла може містити чи зберігати щось схоже на особистість, але з іншого боку я не був богом.
Якщо око могло бути книгою, то інша частина особистості бога могла бути ключем.
Отже. Так і так. Можливо мені вдасться домовитися з останками бога знань. Добитися його співпраці. Добитися, або купити. А якщо не вдасться, то якимось чином змусити його.
Я спробував встановити контакт.
35
Я зробив те, чого не робив відколи запхав у себе ту кляту штуку. Міцно зажмуривши око і прикривши кулю пов‘язкою, я відкрив свій магічний зір. Він був тут. А принаймні те, що від нього залишилося. Він сидів на скелі. Скеля знаходилася в безликій, вкритій курявою площині, над нею висіло більш-менш одноманітне небо. Світло не мало джерела і було повсюди.
В нього була темна, темно-коричнева шкіра. Волосся на голові було коротко підстрижене, з дрібними кучерями, сиве. Волосся на бороді було заплетене в косички. В нього була більш розвинена мускулатура, ніж я собі уявляв. На ньому була стара, поношена мантія, схожа на ті, що носять еламнерці, а вкриті мозолями ноги були в запилених сандалах. Його обличчя… його обличчя було похмурим, а коли він повернувся до мене, то його випуклі очі з зіницями в формі зірок палали.
-- Я так гадаю, Лагна, -- я зобразив легенький уклін.
-- Де моє тіло? – запитав він, його голос приборканий грім. – Де решта мене?
-- Не знаю, -- відповів я. – В легендах не говориться, що Хом Деі зробив з твоїм тілом. Хіба бог знань не знає?
-- Я не знаю про ніщо, відколи це око поклали в кляту скриньку до часу, коли ти її відкрив.
Я зробив кілька кроків до нього.
-- Лагно, я пройшов довгий і небезпечний шлях, щоб здобути цю частку тебе. Я прошу про допомогу…
-- Мене не обходять твої потреби чи клопоти, смертний. Мені потрібне тіло. Твоє згодиться. Віддай його мені.
Я підвів брову.
-- Ти це серйозно?
-- Ти що, прийняв мене за бога гумору?
-- Я не віддам тобі своє тіло. В мене воно тільки одно. Пробач.
Небо потемніло, курява в нас під ногами стала іржаво-червоною. Його обличчя заповнила злість. В одну мить він злетів зі скелі, його ніс притискався до мого і він кричав мені в обличчя.
-- ВІДДАЙ МЕНІ СВОЄ ТІЛО!
У відповідь я підняв руки вгору і відштовхнув його від себе. Він заточився назад і гепнув на дупу. Він не міг приховати свій шок.
-- Ти не бог, -- сказав я йому. – Ти шматок зігнилого м‘яса, що колись був богом. Він помер більше ніж тисячу років тому. Змирися з новою реальністю в якій ти опинився.
Похитуючись, він встав з землі, тож я припустив, що він не бажає миритися.
Ви скажете, що в певному сенсі, наша бійка не була справжньою. Він не мав тіла, а я не поворухнув жодним м‘язом. Можна вам пробачити, якщо ви вважатимете, що бійка була чисто символічною. Може саме так і було. Але я і раніше бився не на життя, а на смерть. Ця була такою ж справжньою, а ставка – такою ж високою. Дві волі зіткнулися з наміром знищити одна одну, жорстоко і брутально.