Удар Лагни потрапив мені в живіт, в мене перехопило подих і я зігнувся навпіл. Я заточився назад, він за мною, опустив дві стиснені руки, як молот, мені на потилицю. Я впав у куряву в нього під ногами, важко вдихнув її. Крізь біль я запитав себе, чи він не зламав мені шию. Але біль вказав, що ні.
Він замахнувся ногою, щоб загнати зуби мені в горло. Я скористався тим, що він втратив рівновагу. Схопив його за щиколотку і сіпнув з усіх сил. Він впав на спину. Я отримав кілька копняків, поки залазив на нього. Мені вдалося лупнути його по голові збоку, а тоді ми почали обмінюватися кидками, ударами кулаками і колінами, укусами і стогоном. Ми обоє вкрилися потом, обоє були доведені до розпачу, а в головах у нас було тільки одне – вбивство.
Якимось чином йому вдалося схопити мене за середній палець правої руки, заламати його, поки той не тріснув.
Я заверещав, а він дико загарчав і навалився на мене всією своєю вагою, наші ноги переплелися. Він схопив мене рукою за горло і почав стискати. Його обличчя надулося від люті.
Це був пекельний біль, затиснути руку зі зламаним пальцем в кулак, але здорову руку він мені притиснув. Тож я стиснув кулак, в той час, як брак повітря і його гостра потреба почали затуманювати мені зір. А тоді я лупнув тим кулаком його прямо в горло, вклавши в нього до останнього грама весь відчай, біль і лють, які я пережив за останніх кілька тижнів.
Його гортань тріснула і провалилася всередину.
Я знов заверещав, в руці був нестерпний біль.
Він не кричав, бо його голосові зв‘язки були порвані. Він давився і задихався, поки не здох.
Ось так я вбив останні залишки бога знань.
#
Я зіп‘явся на ноги, стискаючи зуби, щоб придушити крик, що намагався вирватися мені з вуст. Я притулив понівечену руку до грудей. Щоб позбутися болю, я ледь не залишив це місце всередині ока, але зупинився перш ніж зробив цю помилку. Десь тут був ключ до всього, до змоги контролювати те, що далося мені такою дорогою ціною, до змоги повернути ту, за якою я так розпачливо сумував.
Амру.
Я пішов всередину, блокуючи нестерпний біль у руці. Блокуючи всі ті рани, які я отримав добираючись до цього місця, цієї миті. Блокуючи все, щоб мати змогу подумати. А тоді відкрив всі свої почуття на те, що мене оточувало, в пошуках хоча б найдрібнішої підказки, як мені контролювати око.
Нічого.
Тож я змінив тактику, вдав з себе зарозумілого вилупка, якого щойно вбив.
-- Покажи мені площини, одну за одною. Всі.
І воно показало, надто швидко, щоб щось зрозуміти. Тоді я раптово опинився в спустошеному світі Лагни.
-- Півмісяцю, ти мене чуєш?
На жаль, так.
-- Якщо ти утримуєш контакт зі мною, то через мене ти утримуєш контакт з оком. Будь уважним і скажеш, коли відчуєш тріщину.
Він щось буркнув. Я повернув свою увагу до ока.
-- Ще раз, але повільніше, -- наказав я йому. – Всі площини існування, старі й нові, якщо вони досі існують.
Воно послухалося, з кожним биттям серця показуючи десь дві реальності. Я бачив речі водночас прекрасні й огидні, у різних варіаціях і комбінаціях. Мигцем я побачив речі, які досі намагаюся забути. Деякі, бо вони були жахливими. Інші, бо їхня краса запала мені в душу. Це тривало доволі довго. Я почав втрачати надію, що колись знайду, куди зникла Амра. Аж тут обізвався Півмісяць.
Там.
-- Зупинися! – наказав я оку. – Яка, Півмісяцю?
Три назад. Пахне, як слід.
-- Три назад, -- сказав я оку. Воно послухалося.
Я стояв у порожнечі. Тіло Лагни лежало в порожнечі. Скеля висіла в порожнечі. Над нами простягалося безконечне свинцеве небо. І далеко, далеко – вогонь, оранжево-золотий.
Мама, промуркотів Півмісяць.
-- Наблизься до вогню, -- наказав я окові. Перспектива різко змінилася. Тепер я дивився на нерівний куб, що висів над велетенською, сердитою оранжево-золотою хмарою. Куб був монотонним, за винятком світлішої, подовгуватої смужки збоку. Я все ще був надто далеко, щоб виділити якісь деталі.
-- Ближче до куба, -- наказав я окові. Перспектива ще раз різко змінилася.
Прямокутник виявився дверима. В них стояла Амра і виглядала назовні. Позад неї бронзово-коричнева дівчинка з очима-зорями.
Докладно так, як на картині Телемарха.
-- Амро!
Жодної ознаки, що вона мене почула.
-- Створи прохід в той світ, -- наказав я окові. На моє здивування, воно створило. А принаймні перед мною з‘явилися якісь двері. Я відпустив магічний зір і повернувся в зруйнований Траксис. Моя покалічена рука знов була здоровою, і від полегшення, що біль припинився, в мене голова йшла обертом.