-- А якщо… -- моє запитання обірвав стук в двері. Тейнер, припустив я. Чи Мок М‘єн. Яка різниця. Очевидно Кіль припустив те саме, бо раптово зайнявся прибиранням столу і зник.
Я пішов і відчинив двері.
-- Магу, -- промовив Тейнер і кивнув. – Отримав твоє запрошення.
Він стояв схрестивши руки, без плаща, не дивлячись на холод.
Я кивнув у відповідь і відійшов, щоб дозволити йому зайти. Він не поворухнувся.
-- Де Амра? – запитав він.
-- Це одна з тем, які я б хотів обговорити з тобою.
-- Вочевидь вона зробила те, що збиралася, інакше ми б не стояли тут і не розмовляли. І якби в Телемарха досі був пульс, ми б не зустрічалися в Цитаделі.
-- Прошу, Мок М‘єне, заходь. – Він був Тейнером для Амри, не для мене. Я зустрічався з бригадиром, а не старим другом.
Зрештою він зайшов, як мені здалося, з дивним небажанням. Якусь мить він блукав по великій, порожній кімнаті, поглядаючи на Сірого Зуба, який своєю чергою цілковито ігнорував його.
-- Де Кіль? – запитав він.
-- Миє посуд після вечері.
-- Ти хочеш сказати, намагається не потрапити мені на очі.
-- Я хочу сказати, миє посуд після вечері.
Мок М‘єн фиркнув, але дав собі спокій. Як на мене, Кіль не мусив нікому нічого доводити. Він в будь-яку мить міг втекти з міста, знаючи, що його колишня бригада не проявить милосердя, якщо спіймає його. Він залишився, щоб допомогти врятувати Амру. Думка Мок М‘єна про нього для мене нічого не означала.
-- Вина будеш? – запитав я його, і він кивнув. Я налив йому стакан.
-- Ти збираєшся відповідати на моє запитання, магу? – запитав він, беручи від мене стакан і спершись на колону.
-- Щодо того де Амра, то не знаю. Тут її немає. І ніде в світі. Але вона жива.
-- Тобі доведеться пояснити це мені, магу. Я простий вуличний щур, що трохи підріс.
Я фиркнув.
-- Якщо на це пішло, Амра теж. Не вдавай дурника Мок М‘єне. Тобі це не личить.
-- Гаразд. Якщо вона жива і не в цьому світі, то, курва, де вона?
-- Саме це я й намагався дізнатися, відколи вона зникла.
-- Що ж. Дякую, що просвітив мене. Це все, що ти хотів обговорити?
-- Ні, -- відповів я. – Але давай відкладемо інші теми, поки до нас не приєднається Кіль. Амра розповідала мені, що ти її найстарший серед живих друзів. Як ви зустрілися?
-- Я потребував когось маленького і з яйцями, щоб видряпатися всередині стічної труби. Труба була доволі широкою, але довгою і кривою, як палиця Керфа.
-- Ради всіх мертвих богів, навіщо тобі це було потрібно?
-- Це був єдиний шлях, який мені вдалося знайти до місця, куди я хотів потрапити.
-- Вона видряпалася?
-- Ні. Запитала, чи я народився придурком, чи став ним пізніше, а тоді зламала замок на жолобі для завантаження вугілля, якого я навіть не зауважив, -- при цьому спогаді він легенько всміхнувся. Коли по сходах з кухні піднявся Кіль, то посмішка зникла, її замінила кам‘яна маска кримінального ватажка. Зі свого боку Кіль проігнорував свого колишнього боса, сів за стіл і сьорбнув вина.
Я теж підійшов до стола і сів, дивлячись на Мок М‘єна. Після короткого вагання він відірвав спину від колони і сів, розставивши ноги, на останнє вільне крісло.
-- Панове. За цим столом сидять чотири особи в Белларіусі, які знають Амру, знають, що вона врятувала місто від тотального знищення і зацікавлені, щоб вона повернулася, куди б вона там не зникла.
-- Ага. Може проясни цю частину докладніше, -- процідив Мок М‘єн. – Куди вона поділася?
-- Гаразд. Ось голі факти. Вона увійшла у внутрішнє святилище Телемарха. Телемарх загинув. Амра, Ніж, що Розсікає Ніч і викликана Телемархом енергія, яка стрімко нищила місто, зникли. Ми з Магістром Сірим Зубом абсолютно впевнені в цих фактах і порядку, в якому вони відбувалися.
-- Що в біса таке Ніж, що Розсікає Ніч?
-- Потужна і смертельна зброя створена потужною і божевільною богинею. Від нього Телемарх отримав більшість своїх чарів, він звів його з розуму.
-- Гаразд. Наступне запитання. Де ти був, коли Амра билася з ним, магу? – В голосі Мок М‘єна чулися чіткі нотки презирства, але я спокійно відповів.
-- Чудовисько виривало мені око.
-- Він захищав маленьку дівчинку, -- втрутився Кіль, вказуючи на мене, його очі палали. – Де в біса був ти?
-- Поки що я пропущу це повз вуха, хлопче. Ми ще до цього повернемося.
-- Кілю, -- промовив я тихо. – Мок М‘єн прийшов сюди на переговори на моє запрошення. Не ображай мого гостя. – Це було не зовсім чесно стосовно Кіля, але він був молодим і запальним. Йому потрібно навчитися зберігати спокій, коли його провокують.
-- Пробач, -- пробурмотів Кіль. Судячи з його голосу та вигляду, йому анітрохи не було прикро. В його віці мені б теж не було.