- Ходімо,- тільки й сказав Джеймс Плейфер. Джон Стіггс пішов за капітаном. Відчинивши двері своєї каюти, Джеймс Плейфер сказав юнзі, чиї щоки побіліли від пережитого потрясіння:
- Прошу вас, міс, заходьте.
Почувши таке звертання, Джон почервонів, і дві великі сльозини мимоволі скотилися по його щоках.
- Заспокойтеся, міс,- сказав Джеймс Плейфер уже лагіднішим голосом,- і поясніть, яким обставинам завдячую я честь мати вас на борту свого корабля?
Якусь мить дівчина мовчала в нерішучості; потім, заспокоєна поглядом капітана, зважилася заговорити:
- Мій батько в Чарлстоні, капітане, і я хочу бути з ним. Місто обложене з суходолу, блоковане з моря. Отож я не знала, як туди проникнути, і тут довідалась, що «Дельфін» збирається прорвати блокаду. Тоді я влаштувалася на ваш корабель і благаю простити мені, що я не спитала вашого дозволу. Ви його мені не дали б.
- Звичайно, не дав би,- відповів Джеймс Плейфер.
- Отже, я вчинила правильно, не звернувшись до вас із таким проханням,- відповіла дівчина вже твердішим голосом.
Капітан схрестив руки на грудях і пройшовся по каюті.
- Як вас звати? - запитав він, знову обернувшись до дівчини.
- Дженні Хеліберт.
- Листи, які знайшли в Крокстона, адресовані вашому батькові, так? То він з Бостона?
- Так, капітане.
- І чоловік із Північних штатів перебуває на Півдні в самому розпалі громадянської війни?
- Мій батько в полоні, капітане. Він саме був у Чарлстоні, коли пролунали перші постріли війни_ і конфедерати вибили з форту Самтер гарнізон війська Північних штатів. Погляди мого батька здобули йому ненависть партії рабовласників, і, зневаживши всі закони, його кинули до в'язниці за наказом генерала Борегара. Я на той час була в Англії в однієї нашої родички. Та жінка недавно померла, і я, за допомогою лише Крокстона, найвідданішого слуги нашої родини, вирішила добратися до свого батька й розділити його долю.
- А що робив містер Хеліберт? - запитав Джеймс Плейфер.
- Він був журналістом, відважним і чесним,- з гордістю відповіла Дженні.- Як один з найдостойніших редакторів «Трібюн», він твердо й рішуче захищав справу чорних американців.
- Аболіціоніст! - гнівно вигукнув капітан.- Один із тих людей, які під приводом скасування рабства залили свою країну кров'ю і вкрили її руїнами!
- Добродію, ви ображаєте мого батька! - відповіла Дженні Хеліберт, збліднувши.- Ви не повинні забувати, що, крім мене, тут нема кому виступити на його захист.
Молодий капітан густо зашарівся; гнів і водночас сором опанували його. Він мало не сказав у відповідь щось різке, але стримався.
- Боцмане! - гукнув він, відчинивши двері каюти. Боцман негайно з'явився на оклик.
- Ця каюта віднині Залежатиме міс Хеліберт,- сказав Джеймс Плейфер.- Хай мені поставлять койку в глибині рубки. Я цим обійдуся.
Боцман розгублено втупився в юнгу, якого капітан назвав жіночим ім'ям. Але по знаку Джеймса Плейфера він вийшов.
- Віднині, міс, ви тут у себе вдома,- сказав молодий капітан «Дельфіна». І зачинив за собою двері.
IV. ХИТРОЩІ КРОКСТОНА
Незабаром уся команда знала про історію Дженні Хеліберт. її розповів матросам Крокстон, анітрохи не бентежачись. За наказом капітана його відв'язали від кабестана, і дев'ятихвостий кіт повернувся до своєї криївки.
- Приємний звірюга,- сказав Крокстон.- Але краще, коли він ховає свої пазурі в лапи.
Діставши волю, він спустився до матроського кубрика, взяв там невеличку валізу й відніс її Дженні. Дівчина перевдяглась у своє жіноче вбрання, але залишилася в каюті й на палубу не виходила.
Тим часом «Дельфін» швидко перетинав Атлантичний океан, збурюючи його своїми двома гвинтами, і вахтові день і ніч пильно стежили за навколишніми водами. Наступного дня після подій, що розкрили інкогніто Дженні Хеліберт, Джеймс Плейфер швидкою ходою прогулювався на юті. Він не робив ніякої спроби зустрітися з дівчиною і продовжити з нею вчорашню розмову.
Тут-таки ходив і Крокстон, раз у раз розминаючись із Джеймсом та поглядаючи на нього із вдоволеною гримасою. Було очевидно, що американець хоче заговорити до капітана, і він вкладав у свій погляд таку наполегливість, яка зрештою увірвала Джеймсові терпець.
- Ну чого тобі від мене ще треба? - сердито озвався він.- Ти крутишся біля мене, як поплавець навкруг буя. Коли вже цьому настане кінець?
- Пробачте, капітане,- відповів Крокстон, підморгнувши Джеймсові,- але я хотів сказати вам дещо.
- Кажи - і дай мені спокій!
- О, все дуже просто. Я просто хочу сказати вам від усього серця, що в глибині душі ви - чоловік славний.
- Чому в глибині душі?
- їв глибині, й на поверхні теж.
- Я не потребую твоїх похвал.
- Річ не в тому, що я хочу вас похвалити. Я почав цю розмову, щоб сказати: тепер ви повинні піти до кінця,
- До якого кінця?
- До кінця виконати свій обов'язок.
- Ого! То в мене є обов'язок?
- Звичайно. Ви взяли нас до себе на борт, дівчину і мене. Добре. Ви віддали міс Хеліберт свою каюту. Добре. Ви не дали канчукові погуляв по моїй спині. Кращого я й сподіватися не міг. Ви Доставите нас прямо в Чарлстон. Чудово. Але це ще не все.
- Як не все? - вигукнув Джеймс Плейфер, приголомшений зухвалістю Крокстона.
- Звичайно, не все,- відповів той з лукавою усмішкою.- Адже батько Дженні сидить там у в'язниці.
- Ну то й що?
- Ну й треба визволити його звідти.
- Визволити батька міс Хеліберт?
- Безперечно. То чудова людина і мужній громадянин! Заради такої людини варто чимось і ризикнути.
- Мій любий Крокстоне - вихователю юнг,- сказав Джеймс Плейфер, насупивши брови.- Ти як ніхто вмієш пожартувати. Але затям собі добре: я не маю настрою до жартів.
- Ви мене неправильно зрозуміли, капітане,- відповів американець.- Я й не думаю жартувати. Я говорю з вами цілком серйозно. Те, що я пропоную, здається вам безглуздим, але то тільки з першого погляду. А коли ви добре поміркуєте, то вам стане ясно: вчинити інакше ви просто не зможете!
- Та ти з глузду з'їхав! Себто я повинен визволити містера Хеліберта з полону?
- Звичайно, ви. Попросіть генерала Борегара, щоб він дав йому волю, і генерал не зможе відмовити вам.
- А якщо відмовить?
- Тоді,- незворушно відповів Крокстон,- ми вдамося до крайніх заходів і викрадемо в'язня з-під самого носа в конфедератів.
- Отже,- вигукнув Джеймс Плейфер, якого почала розбирати лють,- отже, мало того, що я прорву кільце кораблів північноамериканського флоту, які тримають блокаду Чарлстона,- я ще й повинен буду виходити в море під гарматним обстрілом з форту? І все це заради звільнення з тюрми чоловіка, котрого я не знаю і знати не хочу, одного з тих аболіціоністів, яких я ненавиджу, одного з тих писак, що ллють чорнило, замість проливати свою кров!
- Ет, одним гарматним пострілом більше, одним менше! - відказав Крокстон.
- Вислухай мене уважно, Крокстоне - вихователю юнг,- мовив Джеймс Плейфер.- Якщо, на своє лихо, ти знову заговориш зі мною про цю справу, я засаджу тебе в трюм до кінця рейсу, щоб ти там навчився тримати язик за зубами.
Сказавши це, каштан звелів американцеві забиратися геть, і той пішов, бурмочучи:
- І все ж я задоволений з цієї розмови! Зерня кинуто в ґрунті Справа посунулася! Авжеж, посунулася!
Коли Джеймс Плейфер сказав: «Аболіціоніст, яких я ненавиджу»,- він, звичайно, трохи перебільшив. Він аж ніяк не був прихильником рабства, але він не хотів визнавати, що визволення чорних рабів стало головною причиною громадянської війни в Сполучених Штатах Америки, хоча президент Лінкольн неодноразово заявляв про це у своїх офіційних промовах. То може, він схилявся до тієї думки, що Південні штати - вісім з тридцяти шести - мали цілковите право утворити окрему державу, оскільки об'єдналися вони з Північними штатами добровільно? Навіть цього сказати було не можна. Джеймс Плейфер просто ненавидів північних американців - ото й усе. Він ненавидів їх, як ненавидять братів, що самохіть відокремилися від своєї родини, як колишніх англійців, що визнали за слушне робити те, чого Джеймс Плейфер не схвалював. Хоча до американців, які жили у Південних штатах, він чомусь таких претензій не висував. Ось такі були політичні переконання капітана «Дельфіна», та головне, що громадянська війна в Америці відбивалась на його особистих інтересах, і він почував відразу до тих, хто роздував цю війну. Тепер зрозуміло, як він мав поставитися до пропозиції Крокстона - звільнити з тюрми борця проти рабства і підставити спину під гарматний обстріл конфедератів, з якими він збирався торгувати.