Розкішна споруда, збудована Соломоном та його помічниками для Бога та поклоніння Йому, відзначалася винятковою красою та незрівнянною пишністю. Прикрашений дорогоцінними каменями, оточений просторими дворами та чудовими під'їзними шляхами, покритий різьбленим деревом і полірованим золотом, храм з його гаптованими завісами та багатим інтер'єром був гідним символом живої Божої Церкви на землі, котра впродовж віків споруджувалася за Божественним зразком з матеріалів, подібних до “золота, срібла, дорогоцінного каміння”, “витесаних на окрасу палати”(1 Кор.3:12; Псал.144:12) У цьому духовному храмі Христос є “Наріжним Каменем, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі”.(Ефес.2:20-21)
Нарешті будівництво храму, яке задумав цар Давид і здійснив його син Соломон, завершилося. “Все, що Соломон бажав зробити в Господньому домі... зробив добре”.(2Хронік 7:11) Тепер, щоб храм, яким була увінчана гора Морія, міг насправді бути місцем, яким його палко бажав бачити Давид, — місцем перебування “не людини, а Господа Бога”(1Хронік 29:1) залишилося здійснити урочисту церемонію посвячення його Єгові.
Місце, де був споруджений храм, уже довгий час вважалося святим. Саме тут Авраам, батько всіх вірних, підкоряючись наказові Єгови, засвідчив про свою готовність принести в жертву єдиного сина. Тут Бог поновив з Авраамом Заповіт благословення, в якому містилася чудова месіанська обітниця про викуплення людства через жертву Сина Всевишнього (див. Бут.22:9, 16-18). Це було саме те місце, на якому Давид приніс цілопалення та мирні жертви, щоб зупинити месницького меча ангела-губителя, іде Бог відповів йому, пославши вогонь з неба (див. 1Хронік 21). І тепер діти Єгови повинні були ще раз зібратися тут, аби зустрітися з Богом і поновити свій Заповіт вірності Йому.
Час, вибраний для освячення храму, був найбільш зручним: якраз був сьомий місяць, коли за звичаєм народ збирався з усіх куточків царства до Єрусалима на свято Кучок. Це свято було особливо радісним: урожай зібрано, а до польових робіт нового сезону народ ще не брався. Вільні від турбот, люди могли насолоджуватися святими, радісними годинами.
У призначений час велика кількість ізраїльтян разом з розкішно вбраними гостями з багатьох країн зібралися у дворах храму. Видовище було справді надзвичайним. Соломон, старійшини Ізраїлю та найвпливовіші мужі прибули сюди з іншої частини міста, звідки супроводжували Ковчег Заповіту. Зі Святині, що на верхів'ях Гівону, була принесена стародавня “Скинія Заповіту і всі святі речі, що в скинії”.7 Ці предмети, що так старанно зберігалися, оскільки нагадували про досвіди, пережиті синами Ізраїлю під час блукань у пустелі та завоювання Ханаану, знайшли тепер своє постійне місце в чудовій споруді, яка була збудована замість переносної Святині.
Коли несли до храму священного Ковчега з двома кам'яними скрижалями, на яких Бог Своїм перстом написав Десять Заповідей, Соломон діяв за прикладом свого батька Давида: через кожні шість кроків він приносив жертви. Зі співом, музикою та великим тріумфом “священики внесли Ковчега Господнього Заповіту на його місце — у пресвяте храму, до Святого Святих”.
Вийшовши зі Святині, вони зайняли призначені для кожного з них місця. “Одягнені у вісон співаки-левити з цимбалами, арфами та цитрами стали на схід від жертовника, а з ними сто двадцять священиків, що сурмили. І коли всі разом сурмили й співали в один голос на хвалу й славу Господеві, загримів звук сурм, цимбалів та інших музичних інструментів, що хвалили Господа: ‘Він благий, бо віковічна Його милість!’ — тоді Господній дім наповнився хмарою Господньої слави! І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий...”.(2Хронік 5:5-14)
Усвідомлюючи урочисту мить і що являла собою ця хмара, Соломон проголосив: “Господь сказав, що пробуватиме в храмі. Я ж збудував Тобі дім на перебування, місце Твого вічного житла!”(2Хронік 6:1-2)
“Царює Господь — і народи тремтять,
Сидить на Херувимах, — і трясеться земля!
Великий Господь на Сіоні,
і піднесений Він над усіма народами!
Хай ім'я Твоє славлять, — велике й грізне воно!
Звеличуйте Господа, нашого Бога,
і поклоніться підніжжю ніг Його,
бо Він святий!”.( Псал.99:1-5)
“На середині подвір'я” храму було влаштоване “мідне підвищення п'ять ліктів завдовжки, п'ять ліктів завширшки і три лікті заввишки”.
На ньому стояв Соломон і, піднісши руки, благословляв народ. “Уся Ізраїльська громада стояла на ногах”.
“Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, — виголосив Соломон, — Котрий Своїми устами говорив із моїм батьком Давидом, і Своїми руками здійснив обітницю, кажучи... вибрав Я Єрусалим, щоб там перебувало Моє Ім'я”.(2 Хронік 6:3-13)
Потім Соломон став на коліна і в присутності усього народу, здійнявши руки до неба, проголосив молитву посвячення; у той час, як усі присутні схилили голови, цар молився: “Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога ні на небі, ні на землі! Ти дотримуєшся Заповіта та милості до Своїх рабів, що ходять перед Тобою усім своїм серцем.
Та чи й справді Богові жити з людьми на Землі? Ось небо та Небо небес не вміщають Тебе, — що ж тоді храм цей, що я збудував? Але все ж таки зглянься на молитву Свого слуги та до його благання, Господи, Боже мій! Почуй поклик і молитву, якою раб Твій молиться перед Тобою. Нехай очі Твої будуть відкриті на цей храм удень та вночі, на те місце, про яке Ти сказав, що покладеш ім'я Своє там, щоб вислуховувати молитву, якою буде молитися Твій раб на цьому місці. Тож вислухай благання Свого слуги та Свого народу Ізраїля, коли вони будуть молитися на цьому місці; вислухай з місця Свого перебування, із небес — вислухай і прости.
А коли Твій народ, Ізраїль, буде побитий ворогом, оскільки згрішив перед Тобою, але потім навернеться й буде прославляти ім'я Твоє, і будуть молитися, і благатимуть Тебе в цьому храмі, то Ти почуй із Небес, і прости гріх народу Свого, Ізраїля, і поверни їх у землю, яку дав їм та їхнім батькам.
Коли замкнеться небо і не буде дощу, за те, що вони згрішили перед Тобою, але потім почнуть молитися на цьому місці й прославляти ім'я Твоє, від гріха свого навернуться, бо Ти їх упокорив, — то Ти вислухай на небесах і прости гріх Своїх слуг та народу Свого, Ізраїля, направ їх на добру дорогу, якою потрібно їм ходити, й пошли дощ на Край Свій, який Ти дав Своєму народові у спадщину! Коли настане голод у Краю, чи прийде моровиця, засуха, жовтачка, сарана або черва; коли його вороги гнобитимуть його в якомусь з міст Краю його, коли буде яка пораза чи хвороба, — то усяка молитва, кожне благання від будь-якої людини чи від усього народу Твого Ізраїля, коли хтось зазнає біди і виявиться у горю, і простягне руки свої до цього храму, то Ти вислухай із небес, із місця Твого постійного перебування, прости й відплати кожному за всіма його вчинками, бо Ти знаєш серце його... щоб вони боялися Тебе, і ходили Твоїми дорогами по всі дні, доки житимуть на землі, яку Ти дав батькам нашим.
Коли б і чужинець, котрий не з народу Твого Ізраїля, прийшов би з далекого краю заради імені Твого великого і руки Твоєї потужної та розкритих Твоїх обіймів, — коли б він прийшов помолитися в цьому храмі, то Ти вислухай з небес, з постійного місця перебування Свого, і зроби усе, про що буде просити Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали Твоє ім'я, та щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, і щоб знали вони, що дім цей, який я збудував, носить Ім'я Твоє.
Коли народ Твій виступить на війну проти своїх ворогів, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помоляться вони до Тебе, повернувшись до цього міста, що Ти вибрав, та храму, що я збудував Імені Твоєму, то Ти вислухай з Небес їхню молитву та їхнє благання і вчини їм по правді!