Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, що не грішила б, — і Ти розгніваєшся на них, і віддаси їх ворогові, який візьме їх у неволю до далекого чи близького краю, і коли вони прийдуть до розуму в країні, куди будуть взяті до неволі, і навернуться, і благатимуть Тебе з краю своєї неволі, кажучи: ми згрішили, вчинили беззаконно, ми винуваті, — і коли вони навернуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в країні своєї неволі, куди їх взято у полон, і молитимуться в напрямку свого краю, що Ти дав їхнім батькам, і в напрямку міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував імені Твоєму, — то Ти почуй із Небес, із постійного місця перебування Свого, їхню молитву та благання, і вчини їм правду й прости Твоєму народові, що згрішив перед Тобою!
Тепер, Боже мій, благаю, нехай будуть очі Твої відкриті, а вуха Твої нехай сприймають молитви на цьому місці! А тепер, устань же, о Господи, Боже, і йди на місце Свого спочинку, — Ти й Ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай зодягнуться у спасіння, а вірні Твої нехай радіють у достатках, Господи Боже! Не відвертай лиця Свого від помазаника Свого, згадай про милість до Свого слуги Давида!”.( 2Хронік 6:14,18-42)
Коли Соломон закінчив молитву, “зійшов вогонь з неба й пожер цілопалення та жертви”. Священики не могли увійти до храму через те, що “слава Господня наповнила дім Господній. Всі Ізраїлеві сини бачили, як зійшов вогонь та Господня слава на храм той; вони попадали обличчям до землі на підлогу з камінних плит, і поклонились, славлячи Господа, бо Добрий Він, і вічне Його милосердя!
Після цього цар і ввесь народ почали приносити жертви перед Господом... так цар і увесь народ освятили Божий дім”.(2Хронік 7:1-5,8,10) Протягом семи днів величезні маси народу з усіх кінців царства, від кордонів “Хамату, аж до єгипетського потоку... вельми велика громада”, раділи та святкували. Наступного тижня щасливі люди брали участь у святі Кучок. Після завершення освячення храму і святкування народ розійшовся по своїх домівках “радісними та веселими серцем за усе добро, що Господь учинив Давидові й Соломонові, та народові Своєму Ізраїлеві”.(2Хронік 7:1-5,8,10)
Цар зробив усе можливе, щоб спонукати народ повністю віддати себе Богові, посвятити себе на служіння Йому, звеличуючи Його святе Ім'я. І тепер, як і на початку його царювання, в Гівоні, правителеві Ізраїлю ще раз був даний доказ того, що Господь почув його молитву і благословив. У нічному видінні Господь з'явився Соломонові і сказав: “Вислухав Я твою молитву й обрав це місце як дім жертвоприношень. Якщо Я замкну небеса, і не буде дощу, і коли накажу сарані пожирати край або нашлю моровицю на народ Мій, і коли Мій народ, що зветься Моїм ім'ям, упокориться і буде молитись та шукатиме обличчя Мого; якщо навернуться від своїх лихих доріг, то Я почую з небес, прощу їхній гріх і вилікую їхній Край! Віднині очі Мої будуть відкриті, а вуха Мої сприйматимуть молитву на цьому місці. Тепер Я обрав і освятив цей храм, щоб ім'я Моє було там повіки; Мої очі й серце Моє будуть там по всі часи”.(2Хронік 7:12-16)
Якби Ізраїль залишався вірним Богові, то ця грандіозна споруда стояла б упродовж усіх віків як вічна ознака особливої милості Божої до Його вибраного народу. “А чужинців, — сказав Бог, — що приєднаються до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє ім'я, щоб бути Йому слугами, — усіх, котрі пильнують суботу, щоб вона не осквернялася, і міцно тримаються Мого Заповіту, — я приведу на святу Мою гору та звеселю їх в Моєму домі молитви! Цілопалення та жертви їхні будуть Мені до вподоби на Моїм жертовнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів!”.( Ісаї 56:6-7)
Разом із запевненнями щодо прийняття Ізраїлю, Господь ясно вказав цареві і на його обов'язок: “А тепер, якщо ходитимеш перед лицем Моїм, як ходив батько твій Давид, робитимеш усе, що Я наказав тобі, і якщо будеш дотримуватися постанов Моїх та законів, то зміцню престол царства твого, як обіцяв Я в Заповіті з батьком твоїм Давидом, говорячи: Не переведеться в тебе той, хто володітиме в Ізраїлі”.(2Хронік 7:17-22)
Якби Соломон продовжував покірно служити Господеві, то його царювання справило б могутній благотворний вплив на всі оточуючі народи, які ще зберігали добру пам'ять про його батька, царя Давида, і були свідками мудрості і величних справ Соломона, здійснених ним у перші роки царювання. Передбачаючи жахливі спокуси, з якими пов'язані добробут і світська слава, Бог застерігав Соломона від гріха відступництва та його страшних наслідків. Навіть прекрасний, щойно освячений храм міг стати, за Його словами, “приказкою та посміховищем поміж усіма народами”,(2Хронік 7:17-22) якщо ізраїльтяни “покинуть Господа, Бога своїх батьків”, і вперто триматимуться ідолопоклонства.
Зміцнений і підбадьорений вісткою з Небес про те, що його молитва за Ізраїль почута, Соломон вступив у найбільш славний період свого царювання, коли “усі земні царі бажали бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, що Бог вклав у його серце”.(2Хронік 9:23) Чимало з них приходили, аби ознайомитися з його методами урядування та отримати поради щодо вирішення важких справ.
Коли ці люди відвідували Соломона, він навчав їх, що Бог є Творцем усього; вони поверталися додому з чітким уявленням про Бога Ізраїлю та про Його любов до людського роду. Після таких зустрічей вони могли бачити прояв Його любові та об'явлення Його характеру в природі; таким чином, багато видатних державних діячів різних країн почали поклонятися Йому як своєму Богові.
Покірливість, виявлена Соломоном на початку свого урядування, коли він визнав перед Богом: “А я ще дуже молодий”; його особлива любов до Бога, глибоке благоговіння, відсутність самовпевненості, звеличення понад усе Безмежного Творця — ці гідні наслідування риси його характеру були особливо помітними під час служіння, присвяченого закінченню будівництва храму, коли, завершуючи молитву посвячення, він як прохач покірно став на коліна. Нині послідовники Христа повинні остерігатися, щоб не втратити шанобливості і Божого страху. Святе Письмо навчає людей наближатися до свого Творця з покірливістю та шанобливістю, з вірою в божественного Посередника. Псалмист говорить:
“Господь — Бог великий,
і Цар над усіма богами.
Прийдіть, поклонімося, і припадім,
на коліна впадем перед Господом,
Котрий створив нас”.(Псал.95:3,6)
Коли ми в церкві або на самоті звертаємося до Бога зі своїми проханнями, то стати перед Ним на коліна — наш привілей; Ісус, наш зразок, “припав на коліна й молився”.( Луки 22:41) Про Його учнів сказано, що вони також молились, “ставши на коліна” (див. Дії 9:40). Павло говорить: “...схиляю коліна свої перед Отцем”.(Ефес.3:14) Визнаючи перед Богом гріхи Ізраїлю, Ездра стояв на колінах (див. Ездр.9:5). Даниїл “ставав на коліна тричі на день й молився та славив свого Бога”.(Дан.6:11)
Правдиве благоговіння перед Богом викликається усвідомленням Його безмежної величі та присутності. Відчуття присутності Невидимого повинно справляти глибоке враження на кожне серце. Час і місце молитви є святими, оскільки там присутній Бог. Шанобливість до Бога буде більш глибокою, якщо той, хто молиться, виявить її і своєю поведінкою. “Святе та грізне Його Ім'я”,(Псал.111:9) — говорить псалмист. Коли святі ангели вимовляють це Ім'я, вони закривають свої обличчя. То ж з якою пошаною повинні робити це ми, пропащі грішні істоти!
Було б добре, якби люди і молодого, і похилого віку замислювалися над словами Писання, що відкривають, як потрібно шанувати місце присутності Бога. “Зніми взуття з твоїх ніг, — звелів Господь Мойсеєві із палаючого куща, — бо те місце, на якому стоїш, — земля це свята!”.(Вих.З:5) Яків, побачивши у видінні ангелів, вигукнув: “Дійсно, Господь є на цьому місці, а я не знав... Це ніщо інше, як дім Божий, і ворота небесні”.(Бут.28:16-17)
Слова, виголошені Соломоном під час освячення храму, повною мірою позбавляли присутніх забобонних уявлень про Творця, якими був затьмарений розум язичників. Хоча присутність Бога, на відміну від язичницьких божеств, не обмежується стінами рукотворних храмів, однак Він особливим чином відвідує Своїх дітей Духом Святим, коли вони збираються на поклоніння в посвяченому Йому домі.