Через сотні років потому Павло висловив цю ж істину в таких словах: “Бог, Котрий створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, живе не в храмах рукотворних і не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, тому що Сам дає всім життя, і дихання, і все... щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його, і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми Ним живемо, рухаємось і існуємо”.(Дії 17:24-28)
“Блаженний народ, у якого Богом — Господь, народ, якого Він вибрав Собі у спадщину! Господь споглядає з Небес і бачить усіх синів людських. З місця оселі Своєї Він дивиться на всіх мешканців землі”.(Псал.ЗЗ:12-14)
“Господь міцно поставив на небі престол Свій, і Царство Його над усім володіє”.(Псал.103:19)
“Боже, — свята дорога Твоя, який бог такий великий, як Бог наш? Ти Той Бог, що чуда чинить, Ти виявив силу Свою між народами”.(Псал.77:14-15)
Хоча Бог не живе в рукотворних храмах, однак Він вшановує Своєю присутністю зібрання Свого народу. Він обіцяє: якщо Його діти зберуться разом, аби шукати Його, визнати свої гріхи та помолитися один за одного, то Він відвідає їх Своїм Духом. Але ті, котрі моляться, мають звільнитися від будь-якого зла. Якщо вони не поклонятимуться Йому в дусі, правді та святості, — їхні зібрання не принесуть жодної користі. Про таких Господь говорить: “Ці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене”.(Матв.15:8-9) Хто поклоняється Богові, той повинен поклонятися Йому “в дусі та в правді, бо таких поклонників Отець Собі шукає”.(Йоан.4:23)
“А Господь у Своєму храмі святому, — мовчи перед Ним, уся земле”.(Авак.2:20)
Розділ 3. Гордість, породжена успіхом і процвітанням
Поки Соломон керувався небесним Законом, Бог був з ним і давав йому мудрість, аби справедливо і милостиво управляти Ізраїлем. Спочатку, незважаючи на багатство та світську славу, він залишався скромним і вплив його був великим. “А Соломон правив над усім царством від річки Ефрату до филистимського краю і до границі з Єгипту. І був у нього мир по всіх границях навколо. Юда та Ізраїль жили безпечно, кожен під своїм виноградником та під своєю фігою... всі дні життя Соломона”.(1Цар.5:1,4-5)
Але після багатообіцяючого світанку подальші роки його життя затьмарились відступництвом. Історія згадує сумний факт: той, кого називали Єдід'я, тобто “улюбленець Господній”;(2Сам.12:25) котрий був так високо вшанований Божественною милістю, що своєю мудрістю та справедливістю завоював всесвітню славу; той, котрий навчав інших поважати Бога Ізраїлевого, залишив служіння Єгові, щоб поклонятися язичницьким ідолам.
За сотні років до початку царювання Соломона Господь, передбачаючи небезпеки, що загрожуватимуть правителям Ізраїлю, дав Мойсею вказівки, якими вони мали керуватися. Він звелів: той, хто сидітиме на престолі Ізраїлю, повинен переписати для себе закони Єгови “згідно з книгою, що в священиків-левитів. І будуть вони з ним, а він читатиме їх в усі дні свого життя, учитиметься боятися Господа, Бога свого, та додержуючись всіх слів цього Закону і виконуючи їх постанови; щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не відступав він ні праворуч, ні ліворуч від цієї Заповіді, щоб продовжив дні царювання, він та сини його в Ізраїлі”.(П. Закону17:17-20)
У зв'язку з цим Господь особливо застерігав кожного, хто мав бути помазаний на царя: “не заводити собі багато жінок, щоб не відступило його серце. Так само срібла і золота нехай не нагромаджує собі багато”.(П. Закону17:17-20)
Соломон був обізнаний з цими застереженнями і деякий час дотримувався їх. Найбільшим його бажанням було жити та управляти відповідно до Заповідей, даних на Синаї. Система його правління докорінно відрізнялася від звичаїв тогочасних народів, які не боялися Бога і правителі яких зневажали Його святий Закон.
Намагаючись зміцнити свої відносини з могутнім царством, що знаходилось на південь від Ізраїлю, Соломон наважився ступити на заборонену територію. Сатані добре відомо, якими благословенними є плоди послуху, тому впродовж перших років царювання Соломона — славних років мудрості, доброчинності та непорочності царя — він шукав засобів, які могли б непомітно послабити вірність Соломона принципам істини і примусити його відступити від Бога. План ворога увінчався успіхом, про що довідуємося зі Святого Письма: “І посвоячився Соломон із фараоном, єгипетським царем. Він узяв за дружину фараонову дочку, і ввів її до Давидового міста”.(1Цар.3:1)
З людської точки зору, цей шлюб хоч і суперечив Законові Божому, видавався благословенням: дружина Соломона навернулася з язичництва і разом з чоловіком поклонялася правдивому Богові. Більше того, фараон зробив особливу послугу Ізраїлеві, здобувши Гезер; він знищив хананеян, котрі жили в місті, “і віддав його як віно своїй дочці, Соломоновій жінці”.(1Цар.9:16)
Соломон відбудував це місто, і навіть видавалося, що його царство значно зміцнилося на середньоморському узбережжі. Однак, уклавши союз із язичеським народом і скріпивши його шлюбом з принцесою-ідолопоклонницею, Соломон грубо знехтував мудрими вказівками, даними Богом для збереження чистоти Його народу. Надія на навернення дружини-єгиптянки була лише слабким виправданням скоєного гріха.
Певний час Бог у Своєму милосерді мирився з цією страшною помилкою, і цар своєю мудрою поведінкою міг би великою мірою стримати вплив злих сил, які через його необачність вже почали діяти. Та Соломон почав втрачати з поля зору Джерело своєї сили і слави. Коли бажання запанувало над розумом, зросла самовпевненість, і він почав на власний розсуд здійснювати Божі наміри щодо власного життя. Він думав, що політичні та торгові союзи з оточуючими народами приведуть їх до пізнання правдивого Бога, тому одна за одною укладались нечестиві угоди з іншими народами. Часто такі союзи скріплювалися шлюбом з язичницькими принцесами. Таким чином, задля звичаїв оточуючих народів зневажалися Заповіді Божі.
Соломон тішив себе надією, що його мудрість і сила особистого прикладу навернуть його дружин від язичництва до поклоніння правдивому Богові, а укладені союзи сприятимуть зближенню оточуючих народів з Ізраїлем. Марна надія! Помилка, якої припустився Соломон, гадаючи, що він достатньо сильний, щоб протистати впливові язичества, виявилася фатальною. Іншою згубною помилкою була надія на те, що, хоча він і порушує Божий Закон, інші продовжуватимуть шанувати і виконувати священні постанови.
Царські союзи та торгові угоди з язичницькими народами принесли йому всесвітню славу, пошану та земні багатства. Він отримував безліч золота з Офіру та срібла з Таршішу. “І цар зробив в Єрусалимі срібло та золото такими звичайними, як каміння, а кедри такими численними, як сикомори, що росли в Шефелі”.(1Хронік 1:15) За днів Соломона чимало людей здобули багатство з усіма пов'язаними з ним спокусами, однак “щире золото” характеру потьмяніло та зіпсувалося.
Відступництво Соломона відбувалося настільки поступово, що коли він усвідомив це, то був уже дуже далеко від Бога. Непомітно він став усе менше довіряти Божественному керівництву та благословенню, а більше покладався на власні сили. Поволі Соломон почав відхилятися і від суворого послуху Богові, завдяки Якому Ізраїль міг бути особливою нацією, дедалі більше переймав звичаї оточуючих народів. Поступаючись спокусам, породженим успіхом та високим становищем, він забув про Джерело свого процвітання. Честолюбне прагнення перевершити всі інші народи силою та пишністю призвело до зловживання небесними дарами і використання в егоїстичних цілях того, що раніше служило для прославлення Бога. Гроші, призначені для задоволення потреб бідних і поширення святих Божих принципів по всій землі, егоїстично витрачалися на здійснення честолюбних планів.
Охоплений нездоланним бажанням перевершити інші народи зовнішнім блиском, цар не дбав про красу та досконалість характеру. Прагнучи прославитися перед світом, він втратив свою честь і благородство. Величезні прибутки від торгівлі з багатьма країнами зростали за рахунок високих податків. Так гордість, честолюбство, марнотратність і потурання своїм бажанням породили жорстокість і насильство. Чесність і чуйність у ставленні до людей, властиві раннім рокам його царювання, були втрачені. З наймудрішого, наймилосерднішого правителя він перетворився на тирана. Колишній співчутливий, богобоязливий захисник людей став гнобителем і деспотом. Народ стогнав під тягарем численних податків, які мали забезпечити засоби для утримання розкоші царського двору.