Народ почав ремствувати. Повага і захоплення, з якими раніше люди ставилися до свого царя, поступилися місцем незадоволенню й презирству.
Щоб ізраїльські царі не покладалися на свою могутність, Господь застерігав їх від утримання численної кінноти. Однак усупереч цьому повелінню, “коней приводили Соломонові з Єгипту та з усіх інших країн”. “І надбав Соломон колісниць та вершників; було в нього тисяча чотириста колісниць та дванадцять тисяч вершників. Він розмістив їх по колесничих містах та біля царя в Єрусалимі”.(2Хронік 1:16; 9:28; 1Цар.10:26)
Розкіш, потурання своїм бажанням і прихильність світу дедалі більше вважалися царем показниками величі. До нього привозили вродливих жінок з Єгипту, Фінікії, Едому, Моава та багатьох інших країн. Таких жінок налічувалися сотні. Вони були ідолопоклонницями, а тому приносили з собою жорстокі аморальні обряди. Засліплений їхньою вродою, цар нехтував своїми обов'язками перед Богом і народом.
Дружини справляли на Соломона сильний вплив і поступово схилили його до участі в поклонінні своїм ідолам. Соломон знехтував постановами Божими, що служили перешкодою на шляху до відступництва, і став поклонятися фальшивим богам. “Коли Соломон постарівся, жінки його звабили його серце до інших богів; його серце не було вже цілковито віддане Господеві, як серце його батька Давида. І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Молохом, гидотою аммонітською”.(1Цар.11:4-5,7)
На південному схилі Оливної гори, навпроти гори Моріа, де стояв прекрасний храм Єгови, Соломон спорудив цілу низку величезних будівель, які мали служити капищами для ідолів. Щоб догодити своїм дружинам, він поставив серед оливкових і миртових гаїв величезних ідолів — безформних бовванів із дерева та каменю. Тут, перед жертовниками язичницьким божествам, “Кемошу, моавській гидоті та Молоху, гидоті аммонських синів”,(1Цар.11:4-5,7) відбувалися найаморальніші язичеські обряди.
Соломон своєю поведінкою накликав на себе неминуче покарання. Зв'язки з ідолопоклонниками розділили його з Богом і призвели до фатальних наслідків. Через свою невірність Богові він втратив самовладання. Моральні чесноти зникли, притупилася його надзвичайна чутливість, совість стала глухою. Той, котрий у перші роки свого царювання виявив стільки винахідливості і співчуття, коли повернув безпорадне немовля його нещасній матері (див. 1Цар.3:16-28), упав настільки низько, що погодився спорудити ідола, котрому приносили в жертву живих дітей. Соломон, котрий в юності володів розсудливістю і мудрістю, а в зрілому віці під натхненням Святого Духа писав: “Буває дорога, яка людині здається простою, але кінець її — стежка смерті”,(Прип.14:12) згодом настільки втратив свою чистоту, що почав підтримувати огидні аморальні обряди, пов'язані з поклонінням Кемошу й Астарті. Той, котрий під час освячення храму сказав народові: “Нехай серце ваше буде цілковито з Господом Богом”,(1Цар.8:61) сам став відступником, зрікаючись власних слів своїм життям і вчинками. Він прийняв вседозволеність за свободу. Соломон намагався — але ж якою ціною! — об'єднати світло з темрявою, добро зі злом, чистоту з пороком, Христа з Веліаром.
Один з найвеличніших царів, які будь-коли правили державою, Соломон перетворився на розпусника, раба інших людей, іграшкою в руках ворогів істини. Благородний і мужній в минулому, він став слабовольним і розбещеним. Його віра в живого Бога навіть поступилася місцем сумнівам щодо Його існування. Невір'я затьмарило його щастя, послабило принципи і призвело до повного морального падіння. Справедливість і великодушність, властиві йому в перші роки царювання, перетворилися на деспотизм і тиранію. Бідна, немічна людина! Бог не може зробити чогось особливого для тих, хто втрачає почуття залежності від Нього.
У цей період відступництва Ізраїль також дедалі більше духовно занепадав. Та чи ж могло бути інакше, коли їхній цар об'єднався зі слугами сатани? З їхньою допомогою ворог намагався спотворити розуміння ізраїльтян щодо правдивого та хибного богопоклоніння; таким чином, вони стали легкою здобиччю сатани. Торговельні зв'язки з іншими народами зблизили обраний Богом народ з тими, котрі не любили Бога; в результаті їхня власна любов до Нього значно охолола. Вони втратили гостре відчуття свідомості щодо святості Божої природи. Відмовляючись іти шляхом послуху, вони стали на бік ворога праведності. Шлюб з ідолопоклонниками став звичайним явищем; ізраїльтяни вже не відчували огиди до ідолопоклонства.
Багатоженство схвалювалося. Матері-ідолопоклонниці привчали своїх дітей до участі в язичеських обрядах. У житті багатьох чистота запровадженого Богом релігійного служіння поступилася місцем ідолопоклонству в його найнижчих формах.
Християни мають триматися на відстані від світу, відокремившись від його духу та впливу. Бог здатний охороняти нас у світі, але ми не повинні належати світові. Його любов міцна й незмінна. З безнастанною турботою Він постійно спостерігає за Своїми дітьми. Але Господь очікує неподільної вірності. “Ніхто двом панам служити не може, — бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете служити Богові й мамон і”.(Матв.6:24)
Соломон був обдарований надзвичайною мудрістю, але світ відвернув його від Бога. Люди наших днів не сильніші від Соломона; вони схильні поступатися тому ж впливові, що призвів царя до падіння. Як Бог попереджував Соломона про небезпеку, що загрожувала йому, так і сьогодні Він застерігає Своїх дітей від спокуси об'єднання зі світом. “Вийдіть тому з-поміж них та й відмежуйтесь... і не торкайтеся нечистого, — і Я вас прийму, і буду вам за Отця, а ви за синів і дочок Мені будете, — говорить Господь Вседержитель”.(2Кор.6:17-18)
У добробуті криється небезпека. Упродовж віків багатство та слава загрожували скромності й духовності. Порожню чашу нести неважко, але з якою обережністю необхідно поводитися з чашею, наповненою по вінця. Горе і нещастя викликають сум, однак найнебезпечнішим для духовного життя є благополуччя. Якщо людина не підкорятиметься постійно Божій волі, якщо вона не освячена істиною, добробут неодмінно породить у ній самовпевненість.
У “долині приниження”, де люди покладаються на Бога і дозволяють Йому навчати і крок за кроком провадити їх, існує відносна безпека. Але люди, котрі стоять, так би мовити, на самій вершині і відповідно до становища, яке вони посідають, володіють блискучою мудрістю, — перебувають у найбільшій небезпеці. Якщо ці особистості не зроблять Бога своєю опорою, вони неодмінно впадуть.
Де гордощі і честолюбство заохочуються, там життя спотворюється, оскільки гордість, не відчуваючи ні в чому потреби, закриває серце людини перед невичерпними благословеннями Неба. Хто ставить собі за мету самопрославлення, той позбавляє себе благодаті Божої, завдяки якій людина осягає найбільший скарб і справжню радість. Але той, хто усе віддає, працюючи для Христа, побачить виконання обітниці: “Благословення Господнє — воно збагачує, і смутку з собою воно не приносить”.(Прип. 10:22)
Ніжним дотиком благодаті Спаситель може усунути з серця неспокій і порочне честолюбство, перетворивши ворожнечу на любов і сумнів — на довіру. Коли Він звертається до душі зі словами: “Йди за Мною”, тоді чари, якими її заполонив світ, зникають. При звуці Його голосу дух зажерливості й честолюбства залишає серце; звільнені люди підводяться, аби йти слідом за Ним.
Розділ 4. Наслідки беззаконня
Однією з основних причин, що призвели Соломона до марнотратності й насильства, було те, що він не розвивав у собі духу самопожертви.
Коли біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народові Божественне повеління: “Нехай збудують Мені Святиню, — і перебуватиму серед них”,(Вих.25:8) ізраїльтяни відгукнулися на це тим, що принесли відповідні дари. “І приходили всі по велінню серця, і кого заохочував його дух, і приносили пожертви Господу”.(Вих.35:21)