— Отже, приватний сищик, друзяко! З великого гидкого міста? Дріб'язковий шантаж?
Капелюх його було зсунуто на потилицю. Каштанове брудне волосся на лобі потемнішало від поту. Веселі очі виблискували промінчиками. Горло моє наче переїхав коток. Я помацав його. Клятий індіанець. Пальці в нього мов із легованої сталі.
Смаглява жінка скінчила читати й згорнула нотатник. Літній невисокий чоловік із сивими вусами кивнув і став позаду здорованя, який розмовляв зі мною.
— З поліції? — спитав я, потираючи підборіддя.
— А ти як думав, друзяко?
Поліцейський гумор. Сивовусий косив на одне око і здавався підсліпуватим.
— Не з Лос-Анджелеса, — сказав я, дивлячись на нього. — Там з таким оком його б нізащо не тримали.
Здоровань подав мені гаманця. Я зазирнув усередину. Всі гроші були на місці. І всі візитні картки. Я здивувався. Нічого не зникло.
— Скажи нам що-небудь друзяко, — промовив здоровань. — Щось таке, щоб нам припало до душі.
— Поверніть мені пістолет.
Він трохи нахилився вперед і задумався. Це його зачепило за живе.
— Ти хочеш свого пістолета, хлопче? — Він глянув на сивовусого: — Він хоче свого пістолета.
І знову до мене:
— А навіщо він тобі, хлопче?
— Я хочу вбити індіанця.
— О, так ти хочеш убити індіанця, хлопче?
— Саме так.
Здоровань знову глянув на вусатого.
— Цей хлопець занадто настирний. Він хоче вбити індіанця.
— Чуєш ти, Хемінгуей, не повторюй всього, що я кажу.
— Я думаю, що хлопець збожеволів, — сказав здоровань. — Щойно назвав мене Хемінгуеєм. Як ти вважаєш, він з'їхав з глузду?
Сивовусий відкусив кінчик сигари і промовчав.
Високий вродливий чоловік біля вікна повільно обернувся і спокійно сказав:
— Я думаю, він просто психопат.
— Не можу зрозуміти, чому він назвав мене Хемінгуеєм. Мене звуть не Хемінгуей.
Чоловік похилого віку сказав:
— Я пістолета не бачив.
Вони подивилися на Амтора. Той відповів:
— Він у мене. Я дам його вам, містере Блейн.
Здоровань нахилився до мене і спитав:
— За що ти мене обізвав Хемінгуеєм?
— Тут присутні дами.
Здоровань знову випростався.
— Ну ти бачиш, — Він глянув на вусатого.
Вусатий кивнув, повернувся і вийшов з кімнати. Амтор вийшов слідом за ним.
Зависла тиша. Чорнява жінка похмуро дивилася на свій стіл.
Здоровань глянув на мою праву брову і здивовано похитав головою. Двері знову відчинилися, повернувся вусатий. Він звідкись узяв мого капелюха і подав мені. Зі своєї кишені вийняв мій пістолет і теж віддав. За його вагою я зрозумів, що пістолет розряджено. Я засунув його під пахву і підвівся.
Здоровань мовив:
— Ходімо звідси. Думаю, трохи свіжого повітря допоможе тобі отямитися.
— О'кей, Хемінгуей.
— Він торочить своє, — сказав здоровань сумно. — Називає мене Хемінгуеєм, незважаючи на присутність дам. Чи не здається тобі, що в нього в голові щось зсунулося?
— Поспішайте, — зауважив вусатий.
Здоровань узяв мене під руку, і ми рушили до ліфта. Двері ліфта розчинилися, і ми увійшли.
Розділ 24
Ми з'їхали до самого низу, пройшли довгим вузьким коридором і вийшли чорним ходом. Надворі повітря було чисте, свіже, з моря пливли пасма туману. Я глибоко вдихнув. Здоровань усе ще тримав мене під руку. Біля будинку стояла машина — звичайний темний седан із приватними номерами.
Розчинивши передні дверцята, здоровань промовив вибачливим тоном:
— Це машина далеко не твого класу, друзяко. Але ковток повітря має підбадьорити тебе. Тобі це буде корисно. Ми не збираємося робити нічого такого, щоб тобі не сподобалося.
— А де індіанець?
Здоровань заперечно ледь-ледь похитав головою і підштовхнув мене в машину. Я опинився на передньому сидінні праворуч.
— О так, індіанець, — сказав він. — Ти збирався вбити його стрілою з лука. Так за їхнім законом. Він із нами в машині, позаду.
Я озирнувся: на задньому сидінні нікого не було.
— Три чорти, його тут немає! — здивувався здоровань. — Хтось, мабуть, його вкрав. Не можна нічого лишати в замкненій машині.
— Швидше! — наказав сивовусий, вмощуючись на задньому сидінні.
Хемінгуей обійшов довкола машини і кинув своє черево за кермо. Машина рушила.
Ми поїхали униз алеєю, оточеною кущами дикої герані. З моря дув холодний вітер. Зірки були десь високо-високо. Вони німували.
В кінці алеї повернули на бетонну і, не поспішаючи, поїхали далі.