— Привіт, дорогенький, — сказала Кетрін.
— Як воно?
— Доволі часто вже.
Її лице викривилось. Тоді вона всміхнулася.
— Добряче схопило. Чи не могли б ви знову підкласти мені під спину руку, сестричко?
— Якщо вам це допомагає, — сказала сестра.
— А ти піди десь, дорогенький, — сказала Кетрін. — Піди щось перекуси. Сестричка каже, що це ще може довго тривати.
— Перші пологи зазвичай затяжні, — сказала сестра.
— Прошу тебе, піди й перекуси щось, — сказала Кетрін. — Зі мною все добре, справді.
— Я трошки ще побуду, — сказав я.
Перейми повторювалися доволі регулярно, а потім сповільнилися. Кетрін була дуже схвильована. Коли перейми були болючі, вона казала, що добре схопило. А коли вони послабли, вона зажурилася і зніяковіла.
— Піди, дорогенький, — сказала вона. — Бо я якось незручно себе почуваю, коли ти тут.
Її обличчя скривилося від болю.
— Ось. Це вже було краще. Я так хочу бути хорошою дружиною й народити дитинку без зайвих фокусів. Прошу тебе, дорогенький, піди й поснідай, а тоді повертайся. Я не тужитиму без тебе. Сестричка так гарно мною опікується.
— У вас буде багато часу, щоб поснідати, — сказала сестра.
— То я піду тоді. До побачення, кохана.
— До побачення, — сказала Кетрін, — і поснідай за мене теж.
— А де тут можна поснідати? — спитав я медсестру.
— Є кав’ярня на площі в кінці вулиці, — сказала вона. — Має вже бути відчинена.
Надворі світало. Я пройшов безлюдною вуличкою до кав’ярні. У вікнах світилося. Я зайшов, став біля цинкової стійки бару, і старший чоловік подав мені склянку білого вина і булочку бріош. Бріош була учорашня. Я вимочив її у вині, а тоді ще випив скляночку кави.
— Що ви так раненько робите? — спитав старий.
— Моя дружина в лікарні, буде народжувати.
— Он як. То хай вам щастить.
— Дайте мені ще скляночку вина.
Він налив мені з пляшки, трохи перехиливши її, і вино пролилося на цинкову стійку.
Я випив склянку, заплатив і вийшов. Уздовж вулиці біля будинків стояли бачки зі сміттям, яке мали зібрати сміттярі. Якийсь песик обнюхував один з бачків.
— Що тобі там потрібно? — спитав я й зазирнув у бачок, дивлячись, чи не знайдеться там щось для песика, але зверху там була тільки кавова гуща, порох і засохлі квіти.
— Нема тут нічого, песику, — сказав я.
Пес подріботів на той бік вулиці. Я піднявся сходами лікарні до поверху, на якому була Кетрін, а тоді пройшов коридором до її палати. Постукав у двері. Відповіді не було. Я відчинив двері і побачив, що кімната була порожня, тільки на стільці лежала валізка Кетрін, а на гачку на стіні висів її халат. Я вийшов у коридор, намагаючись когось знайти. Побачив якусь медсестру.
— Де мадам Генрі?
— Якусь пані щойно взяли до пологового залу.
— А де це?
— Я вам покажу.
Вона повела мене в кінець коридора. Двері пологового залу були напівпрочинені. Я міг бачити Кетрін, що лежала на столі накрита простирадлом. Сестра стояла з одного боку столу, а лікар з другого, біля якихось балонів. Лікар тримав у руці гумову маску, сполучену з трубкою.
— Я дам вам халат, і зможете тоді зайти, — сказала сестра. — Сюди, будь ласка.
Вона вбрала мене в білий халат, запнувши його ззаду шпилькою.
— Можете тепер зайти, — сказала вона.
Я зайшов до кімнати.
— Привіт, дорогенький, — сказала напруженим голосом Кетрін. — Щось поки що не дуже.
— Це ви пан Генрі? — спитав лікар.
— Так. Як усе йде, лікарю?
— Усе дуже добре, — сказав лікар. — Ми перейшли сюди, щоб давати легенький наркоз під час переймів.
— Я хочу зараз, — сказала Кетрін.
Лікар приклав їй до обличчя гумову маску, повернув якийсь диск, і я побачив, що Кетрін почала часто і глибоко дихати. Тоді вона відштовхнула маску. Лікар закрутив вентиль.
— Цього разу не сильно схопило. А перед цим було дуже сильно. Але лікар зробив так, що я кудись відлетіла, правда, лікарю?
— Її голос був якийсь дивний. Слово «лікарю» вона майже пискнула.
Лікар усміхнувся.
— Я хочу ще, — сказала Кетрін.
Вона притисла гуму до обличчя й часто задихала. Я почув, як вона тихенько застогнала. Тоді відсунула маску й усміхнулася.
— Оце добряче схопило, — сказала вона. — Це дуже добре схопило. Не турбуйся, дорогенький. Піди кудись. Ще раз поснідай.
— Я буду тут, — сказав я.
Ми приїхали в лікарню десь після третьої ночі. Опівдні Кетрін ще й далі була в пологовій залі. Перейми знову сповільнилися. Вона виглядала дуже втомленою й виснаженою, але й далі залишалася бадьорою.