Отож тепер я сидів у коридорі й чекав, що мені скажуть про Кетрін. Сестра не виходила, тож невдовзі я сам підійшов до дверей, ледь чутно їх прочинив і зазирнув усередину. Спочатку я нічого не міг бачити, бо в коридорі було яскраве світло, а в палаті було темно. Тоді я побачив сестру, що сиділа біля ліжка, і голову Кетрін на подушці, а сама вона лежала пласко під простирадлом. Сестра приклала палець до уст, тоді підвелася й підійшла до дверей.
— Як вона? — спитав я.
— Нормально, — сказала сестра. — Підіть повечеряйте, а тоді, як захочете, приходьте знову.
Я вийшов у коридор, спустився сходами вниз, вийшов з лікарні і попрямував під дощем темною вуличкою до кав’ярні. Усередині було яскраво освітлено, а за столиками сиділо чимало людей. Усі столики були зайняті, але до мене підійшов офіціант, узяв моє мокре пальто й капелюха і показав мені столик, де було вільне місце навпроти якогось літнього чоловіка, що пив пиво й читав вечірню газету. Я сів і запитав офіціанта, яка в них сьогодні була страва дня, plat du jour.
— Печеня з телятини… але вона вже закінчилася.
— Що ви тоді мене порадите?
— Яєчня з шинкою, яєчня з сиром, chourcroute.
— Chourcroute я вже їв на обід, — сказав я.
— Це правда, — сказав він. — Це правда. Ви вже сьогодні їли chourcroute.
Це був чоловік середніх літ з лисиною на потилиці, яку він приховував, ретельно начісуючи на неї своє ріденьке й масне волосся. Він мав добре обличчя.
— То що вам подати? Яєчню з шинкою чи з сиром?
— Яєчню з шинкою, — сказав я, — і пиво.
— Світле?
— Так, — сказав я.
— Я пригадав, — сказав він. — Ви й удень брали світле.
Я з’їв яєчню з шинкою і випив пиво. Яєчню й шинку подали у круглій тарелі, шинка була знизу, а яєчня зверху. Вона була дуже гаряча, і зробивши перший ковток, я мусив запивати його пивом, щоб охолодити рот. Я був голодний і замовив офіціантові ще одну порцію. Випив декілька склянок пива. Я ні про що не думав, а тільки читав газету в руках чоловіка навпроти мене. Там ішлося про прорив на англійській ділянці фронту. Коли той чоловік зауважив, що я читаю ззаду його газету, він її склав. Я хотів попросити газету в офіціанта, але якось не міг сконцентруватися.
У кав’ярні було гаряче, й повітря було задушливе. Багато людей за столиками були знайомі між собою. На деяких столиках грали в карти. Кельнери діловито розносили від бару до столиків напої. Зайшли двоє чоловіків і не могли знайти вільного місця. Вони стали навпроти мого столика. Я замовив ще одне пиво. Не був ще готовий іти звідси. Повертатися в лікарню було ще зарано. Я намагався ні про що не думати і зберігати спокій. Чоловіки постояли, але ніхто не вставав з-за столиків, тож вони пішли собі геть. Я випив ще одне пиво. На столику переді мною вже назбирався чималий стосик тарілочок. Чоловік навпроти мене зняв окуляри, сховав їх у футляр, згорнув газету й поклав її до кишені, а тоді сидів собі, тримаючи в руці чарочку лікеру й розглядаючи кав’ярню. Раптом я відчув, що мені вже час іти. Я закликав офіціанта, розрахувався з ним, одягнув пальто й капелюха і рушив до дверей. Тоді попрямував під дощем до лікарні.
Нагорі я зустрів у коридорі медсестру.
— Я щойно дзвонила вам у готель, — сказала вона.
Щось обірвалося у мене в грудях.
— Що сталося?
— Пані Генрі мала кровотечу.
— Я можу зайти?
— Ні, не зараз. Там з нею лікар.
— Це небезпечно?
— Це дуже небезпечно.
Сестра зайшла в палату й зачинила за собою двері. Я сів неподалік у коридорі. У грудях була пустка. Я ні про що не думав. Не міг думати. Я знав, що вона помирає і молився, щоб цього не сталося. Не дай їй померти. О, Господи, благаю тебе, не дай їй померти. Я все для тебе зроблю, тільки не дай їй померти. Прошу, прошу, прошу тебе, милостивий мій Боже, не дай їй померти. Милостивий Боже, не дай їй померти. Прошу, прошу, прошу тебе, не дай їй померти. Господи, зроби, будь ласка, так, щоб вона не померла. Я зроблю все, що скажеш, тільки не дай їй померти. Ти забрав немовля, але не дай померти їй. Це нічого, що ти забрав його, але не дай їй померти. Прошу тебе, прошу, милостивий Боже, не дай їй померти.
Сестра відчинила двері й кивнула пальцем, щоб я заходив. Я рушив за нею до палати. Кетрін не подивилася в мій бік, коли я зайшов. Я підступив до її ліжка. Лікар стояв з другого боку ліжка. Кетрін поглянула на мене й усміхнулася. Я схилився над ліжком і заплакав.