— Може, інші дівчата вже не хочуть їхати на фронт?
— Ще й як хочуть. Дівчат багато. Просто все погано організовано. Їх тримають на втіху тим, що окопалися в тилу.
— Бідолаха Рінальді, — сказав я. — Самотній на війні, та ще й без нових дівчаток.
Рінальді налив собі ще склянку коньяку.
— Тобі це також не зашкодить, малий. Випий.
Я хильнув коньячку й відчув, як розлилося по тілу тепло. Рінальді знову наповнив склянку. Він тепер трохи заспокоївся. Підніс угору склянку.
— За твої доблесні рани. І за срібну медаль. Скажи, малий, а ти не збуджуєшся, коли лежиш отак постійно в спеку?
— Інколи.
— Не уявляю, щоб я витримав отак лежати. Та я б тут збожеволів.
— Ти й так божевільний.
— Скоріше б ти повертався. А то ніхто не приходить уночі після походеньок. Немає з кого насміхатися. Нема в кого грошей позичити. Немає кровного брата і співмешканця. Ну, й навіщо ти поранився?
— Можеш насміхатися зі священника.
— Та що священник. Це ж не я з нього збиткуюся. То капітан. Мені він подобається. Якщо вже мати священника, то краще такого, як цей. Він має тебе відвідати. Старанно до цього готується.
— Мені він подобається.
— Та я це знаю. Інколи мені здається, що ви з ним трохи теє. Сам знаєш.
— Ні, як ти таке можеш думати?
— Та інколи думаю. Трохи теє, як це було в першому полку Анконської бригади.
— Іди ти під три чорти.
Він підвівся і вбрав рукавички.
— Люблю я тебе подражнити, малий. Бо ти, попри свого священника і ту англійку, насправді десь у душі такий, як я.
— І зовсім ні.
— Ще й як. Ти справжній італієць. Багато вогню й диму, а всередині нічого. Ти тільки вдаєш з себе американця. Ми з тобою брати й любимо один одного.
— Будь там без мене чемний, — сказав я.
— Я пришлю сюди міс Барклі. Без мене тобі з нею краще. Стаєш тоді цнотливий і солоденький.
— Пішов під три чорти.
— Я пришлю її. Твою чарівну холодну богиню. Англійську богиню. Господи, та що ще можна робити з такою жінкою, як не обожнювати її? Бо на що ще придатні ті англійки?
— Ти тупий вульгарний макаронник.
— Хто-хто?
— Дурний італьяшка.
— Я? Це ти сам італьяшка… з відмороженою мордякою.
— Та ти тупиця. Йолоп. — Я бачив, що це слово його вкололо, і знущався далі. — Невіглас. Йолоп недосвідчений, тупак.
— Справді? То я ось що тобі скажу про твоїх доброчесних жінок, про твоїх богинь. У ліжку між незайманою дівчиною й першою-ліпшою бабехою є тільки одна різниця. Дівчині буває боляче. Ось і все, наскільки мені відомо. — Він ляснув рукавичкою по ліжку. — І з дівчиною ніколи не знати, чи їй це справді сподобалося.
— Не треба гніватися.
— А я й не гніваюся. Просто кажу це тобі, малий, для твого ж блага. Щоб ти не мав зайвих клопотів.
— То це єдина різниця?
— Так. Просто мільйони таких дурнів, як ти, цього не знають.
— Дякую, що просвітив.
— Не будемо сваритися, малий. Я надто тебе люблю. Тільки не будь дурнем.
— Ні. Буду мудрий, як ти.
— Не гнівайся, малий. Усміхайся. Хильни собі. Я справді вже мушу йти.
— Добре мені з тобою, старий.
— Ось бачиш. Бо ми в душі однакові з тобою. Бойові брати. Поцілуй мене на прощання.
— Який ти сентиментальний.
— Ні. Я просто емоційніший.
Я відчув на обличчі його віддих.
— Бувай. Скоро тебе знову навідаю, — його віддих оддалився. — Якщо не хочеш, то не цілуватиму. Пришлю тобі англійку. Тримайся, малий. Коньяк під ліжком. Одужуй швидше.
І він пішов.
Розділ одинадцятий
Священник прийшов, коли вже сутеніло. Перед тим приносили суп, тоді забирали миски, я лежав і дивився на ряди ліжок і на крону дерева за вікном, що легенько погойдувалася від подуву вечірнього вітерця. Вітерець завівав у вікно палати, тож ввечері тут було прохолодніше. Мухи обліпили стелю й електролампочки, що звисали на дротах. Світло вмикали тільки тоді, коли вночі когось приносили або коли щось робили в палаті. Відчував себе маленьким, коли після сутінок западала пітьма, і так до самого ранку. Так, ніби мене вкладали спати відразу після вечері. Поміж ліжками пройшов черговий санітар і зупинився. Він був не сам. З ним був священник. Стояв там невисокий, смаглявий і зніяковілий.
— Як ви? — запитав він. Тоді поклав на підлогу біля ліжка якісь пакунки.
— Нормально, отче.
Він сів на стілець, який принесли для Рінальді, й визирнув зніяковіло у вікно. Я зауважив велику втому на його обличчі.