— Та це було не важко. Важче буде, мабуть, залишитися.
— Ти мусиш залишитися, — сказав я. — Ой, яке ж ти чудо. — Вона доводила мене до нестями. Не міг повірити, що вона справді тут, і міцно притискав її до себе.
— Ти не повинен, — сказала вона. — Ти ще ж не одужав.
— Я вже. Давай-но.
— Ні. Ти ще не зовсім зміцнів.
— Так. Я зміцнів. Так. Прошу.
— А ти мене кохаєш?
— Кохаю, дуже. Я шаленію від тебе. Давай, будь ласка.
— Відчуй, як б’ються наші серця.
— Та я не дбаю про серця. Я хочу тебе. Я просто божеволію від тебе.
— І справді мене кохаєш?
— Годі тобі вже про це. Давай. Будь ласка. Прошу тебе, Кетрін.
— Гаразд, але тільки на хвилинку.
— Добре, — сказав я. — Зачини двері.
— Не можна. Ти не повинен.
— Ходи до мене. Не говори. Давай, будь ласка.
Кетрін сіла на стілець біля ліжка. Двері в коридор були прочинені. Шал минув, і мені було краще, ніж будь-коли в житті.
Вона спитала:
— Тепер ти віриш, що я тебе кохаю?
— Ой, яка ти чудова, — сказав я. — Ти мусиш залишитися. Тебе не можуть відправити звідси. Я шалено тебе кохаю.
— Нам треба бути дуже обачними. Це було якесь божевілля. Не можемо таке робити.
— Можемо вночі.
— Нам треба бути дуже обачними. Ти теж маєш бути обачним на людях.
— Я буду.
— Ти повинен. Солодкий ти мій. Ти справді мене кохаєш, так?
— Не кажи цього знову. Ти не уявляєш, що тоді зі мною діється.
— Я буду тоді обережна. Не хочу, щоб ти знову втратив голову. А тепер я мушу йти, дорогенький мій, справді.
— Відразу повертайся.
— Прийду, коли зможу.
— До зустрічі.
— До зустрічі, любий.
Вона пішла. Бог свідок, що я не хотів закохуватися в неї. Ні в кого я не хотів закохуватися. Але Бог свідок, що я таки закохався, і ось тепер я лежав на ліжку в госпітальній палаті в Мілані, і про що я тільки не думав, але мені було неймовірно добре, і врешті-решт до палати зайшла міс Ґейдж.
— Уже їде лікар, — сказала вона. — Він подзвонив з озера Комо.
— І коли він буде тут?
— Сьогодні під вечір.
Розділ п’ятнадцятий
Нічого не відбулося до підвечір’я. Лікар виявився миршавеньким і тихим коротуном, якого явно бентежила вся ця війна. Не приховуючи своєї вишуканої огиди, він делікатно витягнув з моїх стегон чимало дрібненьких сталевих скалок. Він застосовував місцеву анестезію, називаючи це знеболювальне «снігом», від якого тканини заморожувалися, і біль відчувався лише тоді, коли зонд, скальпель чи пінцет заходили глибше, під заморожену частину тіла. Про це миттєво свідчила реакція пацієнта, тому невдовзі лікар забув про свою витончену делікатність і заявив, що найкраще мені зробити рентген. Зондування не дало задовільних результатів, сказав він.
На рентген мене повезли в головний госпіталь, Ospedale Maggiore, і лікар, який його робив, був темпераментний, вправний і безжурний. Пацієнта підтримували за плечі, щоб він сам міг бачити на екрані великі сторонні предмети у своєму тілі. Знімки мали прислати згодом. Лікар попросив, щоб я написав у його кишеньковому блокнотику своє прізвище, номер полку і мої враження. Він заявив, що сторонні предмети були гидкі, паскудні й мерзенні. А австріяки просто сучі сини. Скількох я вбив? Я нікого не вбивав, але хотів його потішити, тому сказав, що вбив їх море. Зі мною була міс Ґейдж, і лікар обняв її за стан і сказав, що вона чарівніша за Клеопатру. Чи вона це зрозуміла? Клеопатра колись царювала в Єгипті. Так, Бог свідок, що чарівніша. Ми повернулися до свого маленького госпіталю в санітарній кареті, і після того, як мене багато разів піднімали з нош, я врешті-решт знову був нагорі, у своєму ліжку. Знімки принесли вже по обіді, той лікар Богом присягався, що надішле їх того ж дня, і виконав обіцянку. Кетрін Барклі показала їх мені. Вони були в червоних конвертах, вона витягала їх звідти, підносила до світла, і ми їх разом розглядали.
— Це твоя права нога, — сказала вона, а тоді поклала знімок у конверт. — А це ліва.
— Сховай їх, — сказав я. — І ходи до ліжка.
— Не можу, — сказала вона. — Я тільки принесла їх на секундочку, щоб показати тобі.
Вона пішла, а я й далі лежав. Було гаряче, і мені вже остогидло лежати в ліжку. Я послав швейцара по газети, всі, які будуть.
Перш ніж він повернувся, до палати зайшли троє лікарів. Я вже зауважив, що всі бездарні лікарі мають тенденцію ходити гуртом і консультуватися одне з одним. Лікар, що не годен вирізати вам належним чином апендицит, порекомендує вам лікаря, який не здатний видалити як слід мигдалики. Оці троє й були такими лікарями.