— А ось і наш молодий чоловік, — сказав госпітальний лікар з делікатними руками.
— Як ся маєте? — сказав високий і худющий лікар-бородань. Третій лікар, що тримав у руках червоні конверти з рентгенівськими знімками, нічого не сказав.
— Знімемо пов’язки? — запитав лікар-бородань.
— Звичайно. Сестричко, прошу зняти пов’язки, — сказав міс Ґейдж госпітальний лікар.
Міс Ґейдж розбинтувала мене. Я подивився на свої ноги. У польовому госпіталі вони нагадували не надто свіжий фарш для гамбургера. Тепер вони вкрилися струпом, коліно набрякло й побіліло, литка розм’якла, але принаймні вже не було гною.
— Дуже чисто, — сказав госпітальний лікар. — Чисто й гарно.
— Гм, — сказав лікар-бородань.
Третій лікар зазирнув через плече госпітального лікаря.
— Прошу порухати коліном, — сказав лікар-бородань.
— Я не можу.
— Перевіримо суглоби? — запитав лікар-бородань. Він мав на рукаві, крім трьох зірочок, ще й смужку. А отже, був у ранзі капітана.
— Звичайно, — сказав госпітальний лікар. Двоє з них взяли мене обережно за праву ногу й зігнули її.
— Боляче, — сказав я.
— Так. Так. Ще трохи, колего.
— Та годі вже. Більше не згинається, — сказав я.
— Рухливість обмежена, — сказав капітан. Він випростався. — Прошу ще раз показати мені знімки, колего.
Третій лікар подав йому один знімок.
— Ні. Ліву ногу, будь ласка.
— Це ліва нога, колего.
— Маєте рацію. Я подивився під іншим кутом.
Він повернув знімок. Тоді якийсь час розглядав другий знімок.
— Бачите, колего? — він показав на один зі сторонніх предметів, сферичні обриси якого було чітко видно на світлі. Вони всі пильно придивилися до знімка.
— Можу сказати тільки одне, — сказав бородатий капітан. — Це все питання часу. Три місяці, можливо, й пів року.
— Адже має накопичитися синовіальна рідина.
— Безумовно. Це все питання часу. Бо я не ризикну оперувати таке коліно, перш ніж утвориться оболонка довкола осколка.
— Погоджуюся з вами, колего.
— Півроку для чого? — запитав я.
— Для того, щоб довкола осколка утворилася оболонка, після чого можна буде безпечно оперувати коліно.
— Я не вірю, — сказав я.
— Ви хочете зберегти коліно, молодий чоловіче?
— Ні, — сказав я.
— Що?
— Нехай мені відріжуть ногу, — сказав я. — І причеплять до неї гак.
— Як це? Який гак?
— Це він жартує, — сказав госпітальний лікар. Він делікатно поплескав мене по плечу. — Він хоче зберегти своє коліно. Це дуже відважний молодий чоловік. За доблесть його представлено до срібної медалі.
— Вітаю, — сказав капітан. Він потис мені руку. — Можу тільки сказати, що для вашої ж безпеки вам варто зачекати принаймні з пів року, перш ніж оперувати таке коліно. Можете, звичайно, й не поділяти моєї думки.
— Дуже вам дякую, — сказав я. — Я високо ціную вашу думку.
Капітан подивився на годинник.
— Ми мусимо йти, — сказав він. — Усього вам найкращого.
— І вам сердечно дякую й бажаю всього найкращого, — сказав я. Тоді потиснув руку третьому лікареві. — Capitano Varini… Tenente Enri, — і вони всі втрьох вийшли з палати.
— Міс Ґейдж, — покликав я. Вона зайшла. — Попросіть, будь ласка, зайти на хвилинку нашого лікаря.
Він зайшов, тримаючи в руках кашкет, і зупинився біля ліжка.
— Ви хотіли мене бачити?
— Так. Я не можу чекати пів року до операції. Заради Бога, лікарю, чи ви колись лежали пів року в ліжку?
— Вам не доведеться весь час лежати. Спочатку треба буде вигріти рани під сонцем. Потім ви зможете ходити на милицях.
— Отак пів року, і аж тоді операція?
— Це найбезпечніший варіант. Довкола сторонніх предметів має утворитися оболонка, і ще має накопичитися синовіальна рідина. Після цього буде безпечно розрізати коліно.
— І ви справді вважаєте, що мені потрібно так довго чекати?
— Так найбезпечніше.
— А хто той капітан?
— Це дуже добрий міланський хірург.
— Але він капітан, правда?
— Так, але він дуже добрий хірург.
— Я не хочу, щоб у моїй нозі копирсався якийсь капітан. Якби він був добрим хірургом, то вже отримав би чин майора. Я знаю ціну капітанам, лікарю.
— Він чудовий хірург, і його слова для мене важливіші за думку будь-яких інших відомих мені хірургів.