— А скільки їх у вас, Етторе? — запитав віце-консул.
— У нього цілий комплект, — сказав Сіммонс. — Задля нього ж усю цю війну розпочали.
— Мене представили на дві бронзові і три срібні медалі, — сказав Етторе. — Але затвердили тільки одне подання.
— А що сталося з іншими? — запитав Сімонс.
— Операція не мала успіху, — сказав Етторе. — А коли операція провалюється, медалей не дають нікому.
— А скільки разів вас було поранено, Етторе?
— Тричі тяжко. Маю три нашивки. Бачите? — Він розправив рукав. Там були паралельні срібні смужки на чорному тлі, пришиті до рукава сантиметрів на двадцять нижче від плеча.
— Ви теж одну маєте, — сказав мені Етторе. — Повірте, що вони стають в нагоді. Я волію мати їх, а не медалі. Повірте мені, юначе, що три нашивки — це велика справа. Щоб дістати навіть одну, треба отримати таке поранення, щоб вас поклали на три місяці в госпіталь.
— А куди вас поранило, Етторе? — запитав віце-консул.
Етторе закотив рукав.
— Ось тут, — показав він глибокий і гладенький червоний шрам. — І тут, у ногу. Не можу показати, бо я в обмотках; і ще в ступню. Там у ступні відмерла кістка, яка постійно смердить. Щоранку я витягаю з неї скалки, і вона весь час смердить.
— А що у вас влучило? — запитав Сіммонс.
— Ручна граната. Одна з тих «товкачок». Відтяла шмат моєї ступні. Знаєте ці «товкачки»?
Він повернувся до мене.
— Звісно.
— Я бачив, як той сучий син її пожбурив, — сказав Етторе. — Мене збило з ніг, і я подумав, що віддав богу душу, але в тих ідіотських «товкачках» нічого немає. Я пристрілив того сучого сина з рушниці. Завжди ношу її з собою, щоб не впізнали в мені офіцера.
— А як він виглядав? — запитав Сіммонс.
— Він мав тільки одну гранату, — сказав Етторе. — Не знаю, навіщо він її жбурнув. Мабуть, йому завжди кортіло це зробити. Він, певно, ніколи й не бачив справжнього бою. Ну, але я пристрелив сучого сина.
— Як він виглядав, коли ви його застрелили? — запитав Сіммонс.
— Звідки мені знати, чорт забирай? — сказав Етторе. — Я стрельнув йому в живіт. Боявся не влучити, якщо стрілятиму в голову.
— Давно ви вже офіцер, Етторе? — запитав я.
— Два роки. Скоро мені дадуть капітана. А ви вже давно лейтенантом?
— Третій рік.
— Вам не дадуть капітана, бо ви ще слабо знаєте італійську мову, — сказав Етторе. — Розмовляти вже можете, а от читати як слід і писати — ще ні. Мусите мати освіту, щоб стати капітаном. Чому не переходите в американську армію?
— Можливо, перейду.
— Я й сам би перейшов, якби міг. Чуєш, Маку, а скільки там отримує капітан?
— Я точно не знаю. Доларів, мабуть, двісті п’ятдесят.
— Господи Ісусе, якби ж то я заробляв двісті п’ятдесят доларів! Швидше переходьте до американської армії, Фреде. Може, й мене якось перетягнете.
— Гаразд.
— Я можу командувати ротою по-італійськи. Міг би легко й по-англійськи навчитися.
— Станете там генералом, — сказав Сіммонс.
— Ні, для цього треба багато знати. Генерал мусить знати до біса всього. Ви, хлопці, думаєте, що війна — це дурничка. Та вам забракне мізків, щоб стати навіть задрипаним капралом.
— Дякувати Богові, мені це зовсім не потрібно, — сказав Сіммонс.
— Може, й доведеться, якщо почнуть призивати таких, як ви, трутнів. От, якби вас обох направили в мій взвод. І Мака теж. Я б вас зробив своїм ординарцем, Маку.
— Ви чудовий хлопець, Етторе, — сказав Мак. — Боюся тільки, що ви мілітарист.
— Я ще дослужусь до полковника, поки скінчиться війна, — сказав Етторе.
— Якщо вас не вб’ють.
— Мене не вб’ють. — Він торкнувся зірочок на комірі великим і вказівним пальцями. — Бачите, що я роблю? Якщо хтось згадує про загибель, ми завжди торкаємося зірочок.
— Ходімо, Сіме, — сказав, підводячись, Сандерс.
— Гаразд.
— Бувайте, — сказав я. — Я також мушу йти. — Годинник у барі показував за чверть шосту. — Ciaou, Етторе.
— Ciaou, Фреде, — сказав Етторе. — Дуже добре, що вас нагородять срібною медаллю.
— Я ще не знаю, чи дадуть.
— Обов’язково дадуть, Фреде. Я чув, що мають обов’язково дати.
— Ну, до зустрічі, — сказав я. — Не вскочте тільки в халепу, Етторе.
— За мене не журіться. Я не п’ю й ні за ким не волочуся. Я не пияк і не бабій. Знаю, що добре для мене.
— Бувайте, — сказав я. — Я радий, що ви ще дослужитесь до капітана.