— Я піду по пляшку, — сказав Рінальді.
Він знову піднявся сходами. Я сів за стіл, а він приніс пляшку й налив нам обидвом по пів склянки коньяку.
— Забагато, — сказав я, підняв угору склянку і подивився крізь неї на лампу, що стояла на столі.
— На порожній шлунок нормально. Чудова річ. Цілком випалює шлунок. Гіршого для тебе не придумати.
— Гаразд.
— Щоденне самознищення, — сказав Рінальді. — Руйнує шлунок і викликає тремтіння рук. Якраз те, що потрібно хірургові.
— То ти це рекомендуєш?
— Щиро. Не вживаю нічого іншого. Пий до дна, малий, і шукай лікарняну палату.
Я випив пів склянки. У коридорі пролунав голос ординарця:
— Суп! Суп готовий!
Зайшов майор, кивнув нам і сів за стіл. Здавався тепер якимось коротуном.
— І що, нікого більше? — спитав він.
Ординарець поставив перед ним супницю, і він налив собі повну тарілку.
— Нікого, — сказав Рінальді. — Хіба що прийде священник. Якби він знав, що тут Федеріко, прийшов би обов’язково.
— А де він? — запитав я.
— У триста сьомому, — сказав майор.
Він жадібно поглинав суп. Тоді витер рота, особливо ретельно обтираючи закручені вгору сиві вуса.
— Думаю, він прийде. Я дзвонив їм і просив переказати йому, що ви приїхали.
— Мені якось бракує тут звичного галасу, — сказав я.
— Так, тепер у їдальні тихо, — сказав майор.
— Я тут галасуватиму, — сказав Рінальді.
— Випийте трохи вина, Енріко, — сказав майор.
Він наповнив мою склянку. Подали спагеті, і ми зосередилися на їжі. Священник прийшов, коли ми вже доїдали. Був такий, як і завжди, маленький, смаглявий і зграбний. Я підвівся, і ми обмінялися потисками рук. Він поклав мені руку на плече.
— Я відразу прийшов, коли дізнався, — сказав він.
— Сідайте, — сказав майор. — Ви запізнилися.
— Доброго вечора, пасторе, — сказав Рінальді, вживши англійське слово. Цю звичку перейняли від капітана, що трохи розмовляв англійською і постійно зачіпав священника.
— Доброго вечора, Рінальдо, — сказав священник.
Ординарець приніс йому суп, але він сказав, що воліє почати зі спагеті.
— То як ви? — спитав він мене.
— Нормально, — сказав я. — А що чути у вас?
— Випийте вина, пасторе, — сказав Рінальді. — Трохи вина ужийте заради шлунку свого. Це з апостола Павла, якщо знаєте.
— Так, я знаю, — ввічливо сказав священник.
Рінальді наповнив йому склянку.
— Той апостол Павло, — сказав Рінальді. — Наробив же він лиха.
Священник поглянув на нього й усміхнувся. Я бачив, що глузування вже не справляло на нього враження.
— Той апостол Павло, — сказав Рінальді. — Сам був пияк і бабій, а коли йому забракло пороху, сказав, що все це гріх. Коли вже сам став ні на що не здатний, почав напучувати нас, тих, хто й досі повний сил. Хіба не так, Федеріко?
Майор усміхнувся. Ми вже їли тушковане м’ясо.
— Я вечорами не дискутую про святих, — сказав я. Священник подивився на мене й усміхнувся.
— Дивіться, він уже перекинувся до табору священника, — сказав Рінальді. — Де ви пропали, добрі старі насмішники? Де Кавальканті? Де Брунді? Де Чезаре? Невже тепер я сам маю глузувати з священника без жодної підтримки?
— Він добрий священник, — сказав майор.
— Він добрий священник, — сказав Рінальді. — Та все одно священник. Я хочу, щоб у їдальні було, як за старих добрих часів. Хочу розвеселити Федеріко. Ідіть ви, пасторе, під три чорти!
Я бачив, як майор поглянув на нього і зрозумів, що він напився. Його худе лице зблідло. Волосся здавалося ще чорнішим супроти білизни його чола.
— Усе гаразд, Рінальдо, — сказав священник. — Усе гаразд.
— Ідіть ви к чорту, — сказав Рінальді. — Усе хай пропаде до біса пропадом.
Він відхилився на стільці.
— Він мав напружені дні й перевтомився, — сказав мені майор. Тоді доїв м’ясо й підібрав з тарілки підливку куснем хліба.
— Плювати я на все хотів, — сказав Рінальді, втупившись у стіл. — Пропадай воно пропадом. — Він обвів усіх за столом викличним і каламутним поглядом, обличчя його було бліде.
— Гаразд, — сказав я. — Пропадай усе до біса пропадом.
— Ні-ні, — сказав Рінальді. — Ти так не можеш. Так не можеш. Кажу тобі, що ні. Ти всохся, спорожнів, і більш нема нічого. Кажу тобі, нема нічого. Зовсім нічого, чорт забирай. Я знаю це, коли перестаю працювати.
Священник похитав головою. Ординарець забрав зі столу таріль з-під м’яса.