— Мабуть, що ні. Це були б надмірні сподівання. Але коли я бачу, як міняються люди, я просто не думаю, що таке може довго тривати.
— А хто перемагав цього літа?
— Ніхто.
— Австрійці перемагали, — сказав я. — Вони не віддали Сан Ґабріеле. Це їхня перемога. Вони не перестануть воювати.
— Можуть і перестати, якщо відчують те саме, що й ми. Вони теж через усе це перейшли.
— Ніхто ще не складав зброю після перемог.
— Ви мене засмучуєте.
— Говорю тільки те, що думаю.
— То ви гадаєте, що це триватиме безконечно? І нічого не станеться?
— Не знаю. Просто не думаю, що австріяки після своїх перемог зупиняться. Лише поразка робить з нас християн.
— Австрійці й так християни, за винятком боснійців.
— Йдеться не про конфесію в буквальному сенсі. Йдеться про Господа нашого.
Він нічого не сказав.
— Ми всі тепер лагідніші, бо нас побито. Яким би став Господь наш, якби Петро врятував його тоді в Саду?
— Він був би такий самий.
— Я так не думаю, — сказав я.
— Ви мене засмучуєте, — сказав він. — Я вірю й молюся за те, що має щось статися. Я відчував, що це вже близько.
— Щось може статися, — сказав я. — Але тільки з нами. Якби вони почували себе так, як ми, було б добре. Але вони нас побили. І почувають себе зовсім інакше.
— Багато солдатів завжди себе почували, як ми. І не тому, що їх побито.
— Їх було побито від самого початку. Тоді, коли їх відірвали від землі й відправили у військо. Ось звідки в селянина його мудрість, бо він зазнав поразки вже від самого початку. Дайте йому владу й побачите, який він мудрий.
Він нічого не сказав. Був замислений.
— Тепер я й сам зажурився, — сказав я. — Тому я й не хочу ніколи про це думати. Не думаю, а от починаю говорити, і слова приходять самі, без зайвих роздумів.
— Я мав на щось надію.
— На поразку?
— Ні. На щось більше.
— Нема нічого більшого. Хіба що перемога. Хоч це, можливо, ще гірше.
— Я довго сподівався на перемогу.
— Я теж.
— А тепер не знаю.
— Щось буде, або те або інше.
— Я вже не вірю в перемогу.
— Я теж. Але і в поразку я не вірю. Хоч це, може, й на краще.
— А в що ви вірите?
— У сон, — сказав я.
Він підвівся.
— Вибачте, що я так засидівся. Але мені так подобаються розмови з вами.
— Дуже приємно було знову порозмовляти. А про сон я ляпнув просто так, не думаючи.
Ми встали й потисли один одному руки в пітьмі.
— Я тепер сплю в триста сьомому, — сказав він.
— А я завтра вранці їду на пост.
— Побачимося, коли повернетесь.
— Ми прогуляємось, тоді й поговоримо.
Я провів його до дверей.
— Не треба спускатися, — сказав він. — Дуже гарно, що ви знову тут. Хоч для вас це й не зовсім добре.
Він поклав мені руку на плече.
— Усе нормально, — сказав я. — На добраніч.
— На добраніч. Ciaou!
— Ciaou! — сказав я.
Мені страшенно хотілося спати.
Розділ двадцять сьомий
Я прокинувся, коли прийшов Рінальді, але він мовчав, тож я знову заснув. Уранці я вбрався й вийшов з кімнати ще вдосвіта. Рінальді не прокидався.
Я ще не бував на Баїнзіцці, тож було дивно підніматися схилом, де перед тим були австрійці, проминувши те місце на річці, де мене поранило. Нова стрімка дорога була запруджена вантажівками. Далі дорога стала рівнішою, і я бачив оповиті імлою ліси та круті пагорби. Ті ліси, що їх захопили швидко, залишились неушкоджені. Там, де дорога не була захищена пагорбами, її замаскували з боків і згори щитами-циновками. Закінчувалася дорога в зруйнованому селі. Далі починалися позиції. Будинки були серйозно понищені, але все було дуже добре організовано, і скрізь стояли вказівники. Ми розшукали Джіно, він пригостив нас кавою, а тоді ми пішли вдвох зустрітися з різними людьми й оглянути пости. Джіно сказав, що англійські машини знаходяться далі на Баїнзіцці, біля Равне. Він захоплювався англійцями. Обстріли остаточно не припинилися, сказав він, але поранених мало. Зате тепер, коли почалися дощі, буде багато хворих. Ходять чутки, що австрійці готують наступ, але він у це не вірив. Ми також мали б атакувати, але досі не було жодного поповнення, тож він припускав, що й цього не буде. Бракувало їжі, і він був би радий хоч раз добре попоїсти в Ґоріції. Що я мав учора на вечерю? Я розповів йому, і він сказав, що мріє про таке. Особливо його вразив десерт, dolce. Я не вдавався в деталі, просто сказав, що було dolce, тож я думаю, що він уявив собі щось набагато розкішніше, ніж хлібний пудинг.