Чи знаю я, куди йому доведеться поїхати? Я сказав, що ні, але кілька інших машин зараз у Капоретто. Він мав надію, що його теж туди відішлють. Це було гарне маленьке містечко, оточене здаля високими горами, що дуже йому подобалися. Він був приємний хлопець, і всі його любили. Він сказав, що справжнє пекло було на Сан Ґабріеле, а ще тоді, як зірвалася наша атака за Ломом. Сказав, що в австрійців дуже багато артилерії в лісах уздовж хребта Тернова, позаду й вище від нас, тож ночами вони постійно обстрілюють дороги. Там є батарея морських гармат, що діють йому на нерви. Я б розпізнав їх з того, як низько летить снаряд. Чуєш залп і майже відразу свист. Зазвичай стріляють одразу з двох гармат, одна за одною, і осколки від вибуху величезні. Він показав мені один такий гладенький металевий уламок зі щербатими краями, сантиметрів тридцять завдовжки. Метал був схожий на бабіт.
— Не думаю, що вони аж такі ефективні, — сказав Джіно. — Але мене вони лякають. Звучить так, ніби вони летять прямо на тебе. Спочатку постріл, тоді відразу свист і вибух. Яка з того радість, що тебе не поранило, якщо налякало до смерті?
Він сказав, що навпроти нас тепер стоять хорвати, а ще там є трохи мадярів. Наші війська й далі займають наступальні позиції. Загороджень з колючого дроту практично немає, і якби австрійці пішли в атаку, не було б куди відступати. Там на плато, де невисокі гори, можна було б облаштувати гарні оборонні позиції, але ніхто цим не займається. А що я взагалі думаю про Баїнзіццу?
Я сподівався, що місцевість буде пласкіша, як на справжньому плато. Не думав, що тут стільки горбів.
— Alto piano, — сказав Джіно. — Але не piano.
Ми повернулися до будинку, в якому він мешкав, і спустилися в підвал. Я сказав, що на мою думку плаский гірський гребінь з невеличкою западиною легше і зручніше втримувати, ніж пасмо невисоких гір. Наступати схилом гори не важче, ніж на рівнині, переконував я.
— Залежно, які гори, — сказав він. — Ось гляньте на Сан Ґабріеле.
— Так, — сказав я, — але найважче було на верхівці, де пласко. А піднялися туди доволі легко.
— Не аж так легко, — сказав він.
— Нехай, — сказав я. — Але це був особливий випадок, бо то була справжня фортеця, а не гора. Австрійці роками її укріплювали. — Я мав на увазі тактику під час маневреної війни, коли недоцільно займати оборону в гірських пасмах, бо ці позиції легко обійти. Треба мати свободу маневру, а в горах маневрувати важко. А ще, стріляючи зверху, легше промахнутися. Якщо ж вам відріжуть фланги, кращі сили залишаться на найвищих вершинах. Не вірив я у війну в горах. Багато про це думав, сказав я. Ви зайняли одну гору, а вони другу, та коли почнеться щось справжнє, усім доведеться спускатися вниз.
— А що ж тоді робити, якщо кордон у горах? — запитав він.
Я ще над цим не замислювався, сказав я, і ми розсміялися.
— Але, — сказав я, — раніше австрійців били в чотирикутнику довкола Верони. Давали їм спуститись на рівнину, а тоді били.
— Так, — сказав Джіно. — Але то були французи, а на чужій території завжди легше розв’язувати воєнні проблеми.
— Так, — погодився я. — Коли ти на своїй землі, холодний розрахунок не спрацьовує.
— Росіяни змогли заманити в пастку Наполеона.
— Так, але в них величезна територія. Якщо відступати в Італії, щоб заманити в пастку Наполеона, то можна опинитися в Бриндізі.
— Жахливе місце, — сказав Джіно. — Ви там колись були?
— Проїздом.
— Я патріот, — сказав Джіно. — Але я не зміг би полюбити Бриндізі чи Таранто.
— А Баїнзіццу любите? — спитав я.
— Ця земля священна, — сказав він. — Хоч було б добре, щоб тут краще родила картопля. Знаєте, коли ми сюди прийшли, побачили картопляні поля, насаджені австрійцями.
— Тут справді бракує харчів?
— Я особисто ніколи не наїдався досхочу, а я люблю добряче попоїсти, хоч голодувати також не доводилося. У їдальні годують так собі. Полки на передовій мають добрий харч, а от військам підтримки дістається менше. Щось тут не так. Їжі має бути вдосталь.
— Хтось на цьому наживається.
— Так, передовим батальйонам дістається все, а тим, що позаду, майже нічого. Вони вже викопали всю австрійську картоплю і позривали в гаях каштани. Нас треба краще годувати. Ми любимо попоїсти. Я певний, що харчів не бракує. А дуже погано, коли солдати напівголодні. Ви помічали, що тоді в них з’являються зовсім інші думки?