Уночі до колони долучилося чимало селян, що добувалися до траси сільськими дорогами, і тепер колоною рухалися вози, навантажені домашнім скарбом; з-поміж матрасів стирчали дзеркала, а за возами дріботіли прив’язані до них кури і качки. На підводі перед нами дощ поливав швейну машинку. Селяни рятували все найцінніше. На деяких підводах жінки тулилися одна до одної, ховаючись від дощу, а інші брели впритул до возів, намагаючись не відставати. Тепер у колоні були й собаки, що дріботіли під возами. Дорога була багниста, канави обабіч неї повнилися водою, а поля за деревами, що оточували трасу, виглядали занадто мокрими й розкислими, щоб ризикувати їхати навпростець. Я виліз з машини й пішов трохи далі дорогою, шукаючи якийсь бічний путівець, на який можна було б з’їхати. Я знав, що таких путівців було тут чимало, але не хотів опинитися на такому, що нікуди нас не заведе. Я їх усі не пам’ятав, бо ми завжди проминали їх на швидкості в машині, та й виглядали вони всі однаково. Але тепер я знав, що мушу знайти правильний шлях, якщо ми хочемо кудись дістатися. Ніхто не знав, де зараз австрійці, і яка взагалі ситуація, але я був певний, що варто тільки вщухнути дощу, як на колону налетять літаки, і тоді всім буде гаплик. Вистачить того, щоб кілька водіїв вискочили з машин або щоб убило кількох коней, як рух на дорозі остаточно зупиниться.
Дощ поступово вщухав, і я подумав, що невдовзі може проясніти. Я ще пройшов трохи далі узбіччям, а коли побачив невеличкий обсаджений живоплотом з дерев путівець, що вів на північ поміж полів, я подумав, що краще нам звернути на нього, й поквапився назад до машин. Я сказав Піані, куди повертати, а тоді пішов попередити Бонелло й Аймо.
— Якщо там буде глухий кут, ми встигнемо повернутися назад, — сказав я.
— А що з цими? — запитав Бонелло.
Два його сержанти сиділи поруч із ним. Були неголені, але навіть такої ранньої години мали доволі войовничий вигляд.
— Придадуться, як треба буде штовхати, — сказав я.
Тоді підійшов до Аймо і сказав, що спробуємо проїхати сільськими дорогами.
— А що з моїми непорочними дівами? — спитав Аймо.
Обидві дівчини спали.
— З них буде мало користі, — сказав я. — Тобі б мати когось, хто міг би штовхати.
— Можуть сісти у кузов, — сказав Аймо. — Там ще є місце.
— Та як хочеш, — сказав я. — Але знайди якогось здоровила з широким задом, щоб міг підштовхнути.
— Когось із берсальєрів, — вишкірився Аймо. — У них найширші зади. Їх їм обмірюють. А як ви, Tenente?
— Нормально. А ви?
— Та добре. Тільки голодний як пес.
— Думаю, щось буде при дорозі, ми зупинимось і перекусимо.
— А як нога, Tenente?
— Добре, — сказав я.
Стоячи на підніжці й дивлячись уперед, я бачив, як машина Піані звернула на маленьку бічну дорогу і рушила нею, мигтіла між голими гілками живоплоту. Бонелло звернув услід за ним, а коли Піані проїхав трохи далі, ми теж рушили слідом за тими двома санітарними машинами вузеньким путівцем, оточеним живоплотом. Він нас привів до якоїсь ферми. Піані й Бонелло зупинилася там на подвір’ї. Будинок, двері якого були вповиті виноградними лозами, був невисокий і подовгастий. На подвір’ї був колодязь, і Піані набирав з нього воду, щоб залити в радіатор. Ми так довго їхали на малій швидкості, що вода вся википіла. Ферма була покинута. Я озирнувся на дорогу, яку було добре видно, бо ферма стояла на узвишші, тож ми звідси бачили наш путівець, живопліт, поля й дерева обабіч головної траси, якою йшов відступ. Сержанти почали нишпорити в будинку. Дівчата прокинулися й позирали на подвір’я, криницю, дві великі санітарні машини перед будинком ферми і трьох водіїв біля криниці. Один із сержантів вийшов, тримаючи в руці годинник.
— Поставте на місце, — сказав я. Він зиркнув на мене, знову зайшов у будинок і повернувся вже без годинника.
— Де ваш напарник? — запитав я.
— Пішов у туалет.
Він заліз у кабіну машини. Боявся, що ми його тут залишимо.
— А що чути зі сніданком, Tenente? — спитав Бонелло. — Могли б щось перекусити. Це не забере багато часу.
— Гадаєте, що ця дорога кудись нас виведе?
— Звичайно.
— Гаразд. Тоді поснідаємо.
Піані й Бонелло зайшли в будинок.
— Ходімо, — сказав дівчатам Аймо.