— Змусять прокласти туди дорогу, щоб їх витягти, — сказав він.
— Шкода, що в нас нема велосипедів, — сказав Бонелло.
— А в Америці їздять на велосипедах? — запитав Аймо.
— Було таке.
— Тут це потрібна річ, — сказав Аймо. — Чудова річ велосипед.
— Шкода, що в нас нема велосипедів, — сказав Бонелло. — Не люблю я ходити пішки.
— Там що, стріляють? — запитав я.
Мені здалося, що я почув удалині постріли.
— Не знаю, — сказав Аймо. Він прислухався.
— Здається, так, — сказав я.
— Спочатку ми побачимо кінноту, — сказав Піані.
— Не думаю, що в них є кіннота.
— Дав би Бог, щоб не було, — сказав Бонелло. — Не хочу, щоб мене проштрикнув пікою якийсь гівняний кавалерист.
— Ви так без зайвих розмов пристрелили того сержанта, Tenente, — сказав Піані.
Ми не вповільнювали ходу.
— Його вбив я, — сказав Бонелло. — Я ще нікого не вбив цієї війни, а все життя мріяв убити сержанта.
— Ну, так, убив лежачого, — сказав Піані. — Він щось не дуже швидко біг, коли ти його вбивав.
— Яка різниця. Я це ніколи не забуду. Я вбив того засранця сержанта.
— І що ти скажеш на сповіді? — спитав Аймо.
— Скажу: «Благословіть мене, отче, я вбив сержанта».
Усі зареготали.
— Він анархіст, — сказав Піані. — Не ходить до церкви.
— Піані теж анархіст, — сказав Бонелло.
— Ви справді анархісти? — спитав я.
— Ні, Tenente. Ми соціалісти. Родом з Імоли.
— Ви там ніколи не були?
— Ні.
— Бог свідок, це чудове місце, Tenente. Приїжджайте після війни, і ми вам дещо покажемо.
— Там усі соціалісти?
— Кожен.
— І це гарне містечко?
— Чудове. Ви ще такого зроду не бачили.
— А як ви стали соціалістами?
— Бо там усі соціалісти. Кожен. Ми завжди були соціалістами.
— Приїдьте, Tenente. Ми й вас зробимо соціалістом.
Дорога попереду завертала ліворуч, там, де був невеличкий пагорб і яблуневий сад за кам’яним муром. Угору всі піднімалися мовчки. Ми крокували дуже швидко, наввипередки з часом.
Розділ тридцятий
Пізніше ми опинилися на дорозі, що вела до річки. До самого мосту на дорозі простяглася довжелезна вервечка покинутих вантажівок і возів. Не видно було ні душі. Вода піднялася високо, а міст був підірваний посередині; кам’яна арка впала в річку, і зверху її омивала бура вода. Ми рушили вздовж берега, шукаючи якоїсь переправи. Я знав, що попереду був залізничний міст, і мав надію перейти там річку. Стежка була мокра й багниста. Ми не бачили жодних військ, тільки покинуті вантажівки й обладнання. Берег річки був безлюдний, там узагалі не було нічого, крім мокрих кущів і грузької землі. Ми йшли далі берегом, аж поки нарешті побачили залізничний міст.
— Який гарний міст, — сказав Аймо.
То був звичайний довгий залізний міст понад рікою, що зазвичай пересихала.
— Треба поквапитися й перейти на той бік, поки його не підірвали, — сказав я.
— Нема кому підривати, — сказав Піані. — Усі позникали.
— Мабуть, він замінований, — сказав Бонелло. — Переходьте першим, Tenente.
— Послухайте того анархіста, — сказав Аймо. — Нехай сам іде перший.
— Я піду, — сказав я. — Навіть, якщо й замінований, то під вагою одної людини не вибухне.
— Бачиш, — сказав Піані. — Людина з мізками. А де твої мізки, анархісте?
— Якби я мав мізки, мене б тут не було, — сказав Бонелло.
— Щось у цьому є, Tenente, — сказав Аймо.
— Щось є, — сказав я. Ми вже підійшли до мосту. Небо знову захмарилось, і почало трохи дощити. Міст був довгий і міцний з вигляду. Ми видряпалися на залізничний насип.
— Ідемо по одному, — сказав я і рушив через міст. Я уважно придивлявся до шпал і рейок, шукаючи якихось дротиків або інших ознак вибухівки, але нічого не побачив. У проміжках між шпалами було видно, як унизу швидко струмує каламутна вода. По той бік мокрих полів я бачив під дощем Удіне. Перетнувши міст, я озирнувся. Трохи далі над річкою був ще один міст. Я раптом побачив, як на той міст заїхав жовтий, заляпаний грязюкою автомобіль. Парапет був високий, і сам автомобіль на мості майже не було видно. Але я бачив голови водія, пасажира поруч із ним і ще двох на задньому сидінні. На всіх були німецькі каски. Автомобіль переїхав міст і зник за деревами й покинутим на дорозі транспортом. Я махнув рукою Аймо, котрий переходив міст, та іншим, щоб вони поквапились. Тоді спустився під насип і зачаївся там. Аймо зійшов до мене.