Бо ти не можеш полюбити поміст платформи чи гармати з брезентовими чохлами і запахом змащеного металу або брезент, крізь який просякає дощ, хоч під брезентом дуже затишно і з гарматами приємно; але ти любив когось іншого, присутність кого ти навіть не міг би вдавати, ти це знаєш; ти бачиш це дуже чітко холодним поглядом — навіть не стільки холодним, як чітким і порожнім. Порожнім поглядом, лежачи на животі, і ти був свідком того, як одна армія відступала, а друга проривалася вперед. Ти не вберіг свої машини і людей, мов той продавець універмагу, що залишає напризволяще довірені йому товари під час пожежі. От тільки в тебе нічого не було застрахованого. Тепер ти вийшов з гри. Не маєш жодних зобов’язань. Якби після пожежі в універмазі розстрілювали продавців за те, що вони завжди говорили з акцентом, хто міг би сподіватися, що ці продавці поверталися б на роботу, коли універмаг відкривався б знову. Вони б, мабуть, шукали іншої роботи, якби тільки була якась інша робота, а їх би не ловила поліція.
Гнів змило в річці разом з усіма зобов’язаннями. Хоч це все минуло ще тоді, коли карабінер схопив мене руками за ковнір. Я волів би позбутися мундира, хоч і не надавав великого значення зовнішнім атрибутам. Я зірвав зірочки, але тільки заради зручності. Мені не йшлося про честь. Я ні з ким не боровся. Просто вийшов з гри. Бажав їм усім удачі. Були серед них і добрі люди, і відважні, і стримані, й розважливі, і всі заслуговували на це. Але ця вистава була вже не моя, і я тільки бажав, щоб цей клятий поїзд доїхав до Местре, де я міг би щось з’їсти й перестати думати. Я просто мусив перестати.
Піані скаже, що мене розстріляли. У розстріляних перевіряли кишені й забирали документи. У них не буде моїх документів. Можливо, вважатимуть, що я втопився. Цікаво, що повідомлять у Штати. Загинув від ран та інших причин. Господи, який же я голодний. Цікаво, що сталося з нашим священником. І з Рінальді. Мабуть, він десь у Порденоне. Якщо вони не відступили ще далі. Ну, тепер я вже ніколи його не побачу. Нікого з них я вже тепер не побачу. Скінчилося те життя. Сумнівно, що в нього був сифіліс. Та й кажуть, що це не аж така страшна хвороба, якщо її вчасно виявити. Але його це турбувало. Я також стурбувався б, якби це підхопив. Будь-хто стурбувався б.
Я не був створений, щоб думати. Я створений, щоб їсти. О, Боже, так. Їсти, пити і спати з Кетрін. Можливо, й цієї ночі. Ні, це неможливо. Але тоді завтра, гарна вечеря, простирадла, і ніколи нікуди не їхати, хіба що тільки разом. Мабуть, доведеться їхати до біса швидко. Вона поїде. Я знав, що вона поїде. Коли ми поїдемо? Про це варто було подумати. Вже сутеніло. Я лежав і думав про те, куди б ми поїхали. Багато було місць.
Розділ тридцять третій
Я зістрибнув з поїзда в Мілані, коли ще вдосвіта, рано-вранці, він почав пригальмовувати, під’їжджаючи до вокзалу. Я перейшов колію, проминув якісь будівлі й попрямував далі вулицею. Там була відчинена винарня, і я зайшов попити кави. Усередині пахло ранком, щойно витертим порохом, ложечками у склянках для кави і мокрими кружечками, залишеними від келихів з-під вина. Господар стояв за стійкою. За столиком сиділо двоє солдатів.
Я зупинився біля бару, випив скляночку кави і з’їв шматочок хліба. Кава була сіра від молока, і я зняв пінку скоринкою. Господар подивився на мене.
— Хочете скляночку граппи?
— Ні, дякую.
— За мій рахунок, — сказав він, а тоді налив маленьку скляночку й підсунув її до мене. — Що там на фронті діється?
— Звідки мені знати.
— Вони п’яні, — сказав він, махнувши рукою в бік тих двох солдатів.
У це було легко повірити. Вони явно були під мухою.
— То розкажіть, — сказав він, — що відбувається на фронті?
— Та звідки мені знати, що там відбувається.
— Я бачив, як ви йшли від тієї стіни. Ви щойно з поїзда.
— Великий відступ.
— Я читаю газети. Але що діється? Це вже кінець?
— Не думаю.
Він знову налив у скляночку граппи з невисокої пляшки.
— Якщо у вас проблеми, — сказав він, — я можу вас переховати.
— Немає в мене проблем.
— Але якщо є проблеми, можете залишитися в мене.
— І де саме?
— Та тут, у будинку. Багато хто залишається. Всі, в кого якісь проблеми.
— І в багатьох проблеми?
— Дивлячись, про що йдеться. Ви з Південної Америки?
— Ні.