— Ну, так, велике фіаско. Хоч я співав добре. Спробую ще раз тут, у театрі «Ліріко».
— Хотів би я прийти туди.
— Ви неймовірно люб’язні. Але ваші справи не дуже кепські, чи як?
— Не знаю.
— Не кажіть, як не хочете. А як сталося, що ви не на тому клятому фронті?
— Думаю, що з мене вже цього досить.
— Молодчинка. Я завжди знав, що ви розумний хлопець. То чим я міг би допомогти?
— Ви й так страшенно зайняті.
— І зовсім ні, мій любий Генрі. Анітрохи. Був би радий прислужитися.
— Ми з вами майже однакового розміру. Чи ви не могли б купити мені комплект цивільного вбрання? Я залишив свій одяг у Римі.
— Ви ж дійсно там жили, так? Паскудне місто. Як ви взагалі могли там жити?
— Хотів стати архітектором.
— Невідповідне для цього місце. Одежу не купуйте. Я дам вам усе, що захочете. Я так вас виряджу, що матимете величезний успіх. Ідіть туди, в гардеробну. Там є шафа. Беріть усе, що забажаєте. Вам не треба нічого купувати, мій любий приятелю.
— Я б радше все ж таки купив, Сіме.
— Мій любий приятелю, мені легше поділитися з вами одягом, ніж іти й купувати його. А чи є у вас паспорт? Без паспорта ви далеко не заїдете.
— Так. Я й досі маю свій паспорт.
— Тоді вбирайтеся, мій любий приятелю, і гайда в стареньку Гельвецію.
— Не все так просто. Спочатку я мушу поїхати в Стрезу.
— Ідеальний варіант, мій любий приятелю. Берете човника і пливете на той бік. Якби я не збирався співати, гайнув би з вами. І гайну таки.
— Могли б там навчитися йодлювати по-тірольському.
— І це я навчуся, мій любий приятелю. Я ж таки вмію співати. Як це не дивно.
— Звісно що вмієте, можу закластися.
Він відхилився на ліжку з сигаретою в зубах.
— Тільки не робіть зависокі ставки. Хоч я таки вмію співати. Хтось може думати, що це до біса кумедно, але я вмію. Я люблю співати. Послухайте.
Він заревів «Африкану», шия його напружилася, на ній випнулися жили.
— Я вмію співати, — сказав він. — Подобається це комусь чи ні.
Я визирнув у вікно.
— Піду й відпущу екіпаж.
— Повертайтесь, мій любий приятелю, і ми поснідаємо.
Він піднявся з ліжка, випростався, набрав повні груди повітря і почав робити фіззарядку. Я спустився вниз і розрахувався з візником.
Розділ тридцять четвертий
У цивільному одязі я сам собі здавався маскарадним блазнем. Я так довго носив військову форму, в якій почував себе підтягненим, що тепер мені цього бракувало. Штани були заширокі й обвислі. Я купив у Мілані квиток до Стрези. Також купив собі нового капелюха. Мені не підійшов Сімовий капелюх, але решта його вбрання пасувала добре. Одяг пропах тютюном, і коли я сидів у купе, дивлячись у вікно, ніяк не міг позбутися відчуття, що мій новий капелюх аж занадто новий, а костюм дуже старий. Настрій у мене був сумний, як і мокрі Ломбардські краєвиди за вікном. Зі мною в купе були якісь авіатори, що явно були невисокої думки про мене. Уникали дивитись на мене, усім своїм виглядом підкреслюючи презирливе ставлення до цивільної особи мого віку. Це мене не ображало. Раніше я б і сам почав їх ображати і затіяв би бійку. Вони зійшли в Ґалларате, і я був радий залишитися на самоті. У мене була газета, але я її не читав, бо не хотів читати про війну. Мав намір забути цю війну. Я уклав сепаратний мир. Мені було до бісу самотньо, і я зрадів, коли поїзд прибув до Стрези.
Я сподівався, що на вокзалі будуть носії з готелів, але нікого не було. Сезон давно закінчився, і ніхто не зустрічав поїзд. Я вийшов з вагона зі своєю валізкою, що належала, власне, Сімові й була дуже легенька, бо там нічого не було, крім двох сорочок, і зупинився під вокзальним навісом, ховаючись від дощу, аж поки від’їхав поїзд. Тоді я знайшов на вокзалі якогось чоловіка й запитав, чи не знає він, які готелі відкриті. Був відкритий «Ґранд-готель Борромейські острови» і ще декілька малих готельчиків, що не зачинялися цілий рік. З валізкою в руці я рушив під дощем до «Ґранд-отелю». Побачив на вулиці екіпаж і помахав візникові. Краще було прибути туди в екіпажі. Ми підкотили до під’їзду цього великого готелю, і назустріч вийшов дуже ввічливий портьє з парасолею в руках.
Я найняв гарний номер. Він був великий, світлий, з видом на озеро. Озеро було встелене хмарами, але під сонцем воно б мало чудово виглядати. Я сказав, що очікую свою дружину. У номері стояло велике двоспальне ліжко, letto matrimoniale, з атласним покривалом. Готель був просто шикарний. Я пройшов довгим коридором, спустився широченними сходами, проминув кілька кімнат і зайшов у бар. Я був знайомий з барменом, тож сів на високому стільці й почав частуватися соленим мигдалем і картопляними чіпсами. Мартіні було прохолодне і приємно освіжало.