«Зроду я ще так не стомлювався, — подумав він, — а тут і вітер дужчає. Та дарма, стане в пригоді, коли повезу рибу додому. Мені це буде конче потрібне».
— Відпочину, коли вона знов поверне від човна, — мовив він. — Я почуваю себе куди краще. А тоді, через два-три кола, я її здолаю.
Його солом'яний бриль зсунувся аж на потилицю, і, відчувши з натягу снасті, що рибина повернула на нове коло, старий знесилено осів на дно човна.
«Тепер попрацюй ти, рибо, — подумав він, — А як повернеш назад, я знов до тебе візьмуся».
Хвиля на морі стала помітно крутіша. Але вітер провіщав добру погоду й мав допомогти старому дістатися до берега.
— Мені залишиться тільки кермувати на південний захід, — сказав він. — Людина не може загубитися в морі, та й острів наш довгий.
Рибину старий побачив тоді, коли вона повертала втретє.
Спочатку він побачив темну тінь — вона пропливала під човном так довго, що старий аж очам своїм не повірив.
— Ні,— мовив він. — Не може вона бути така велика. Та рибина справді була така велика, і коли, закінчуючи це коло, вона піднялася до поверхні всього за тридцять ярдів від човна, старий побачив над водою її хвіст. Він був вищий за лезо найбільшої коси, відхилений назад, і на тлі темної води здавався ледь забарвленим у бузковий колір. Поки рибина пливла отак біля самої поверхні, старий встиг побачити її величезний тулуб і фіолетові смуги, що оперізували його. Її спинний плавець буз спущений, а величезні плавці на грудях широко розпростані в боки.
Рибина йшла далі по колу, і старий розгледів її око й двох великих сірих причеп, що снували довкола у воді. Вони то приліплювались до риби, то сахалися геть, а то мирно пливли собі в затінку тулуба. Причепи були завдовжки футів зо три кожна, і, беручи розгін, звивалися всім тілом, як вугри.
Старого заливав піт, та тепер уже не тільки від сонця. За кожним плавним, неквапливим поворотом рибини він вибирав усе більше жилки і вже був певен, що не довше як за два кола зможе вгородити в неї гарпун.
«Тільки треба підтягти її ще ближче, якомога ближче, — думав він. — I не треба бити в голову. Треба поціляти просто в серце».
— Будь спокійним та дужим, старий, — звелів він собі. На новому колі рибина виткнула з води спину, але то було ще трохи задалеко від човна. І наступне коло вона пропливла оддалік, зате спина її піднялася вище над водою, і старий був певен, що, вибравши ще трохи жилки, він зможе підтягти рибину до самого борту.
Він давно вже наготував гарпун, і моток легкої линви лежав у круглому кошику, а кінець її був міцно прив'язаний до рима на носі човна.
Рибина знов наближалася, виписуючи чергове коло, спокійна та велична, і тільки хвіст її розмірено коливався у воді. Старий щосили наважував на снасть, намагаючись підтягти рибину до човна. На якусь мить вона злегка похилилася на бік; тоді вирівнялась і повернула на нове коло.
— Я зрушив її,— сказав старий. — Нарешті таки зрушив. У нього знов запаморочилося в голові, але він до краю напружував м'язи, щоб удержати цю величезну рибину. «Я таки зрушив її,— думав він. — А цього разу, може, й перекину. Тягніть же, руки, — наказував він подумки. — Держіть мене, ноги. Потерпи, голово. Потерпи задля мене. Ти ж ніколи не зраджувала мене. Цього разу я вже переверну її».
Та коли він, увесь напружившись ще до того, як рибина порівнялася з човном, щосили почав тягти, вона лише завалилася на бік, але тут-таки відновила рівновагу і попливла геть.
— Рибо, — сказав старий. — Рибо, тобі ж однаково помирати. То невже ти хочеш убити й мене?
«Ні, так я нічого не вдію, — подумав він. У роті в нього геть пересохло, і він уже не міг говорити, але діставати пляшку з водою зараз ніяк не випадало. — Цього разу треба підтягти її до борту, — думав він. — На ці її повороти мені більше не вистачить сили… Ні, вистачить, — осадив він сам себе. — Тобі вистачить сили на все».
При наступному повороті він мало не доконав свого. Але рибина знову вирівнялась і неквапно попливла геть.
«Ти вбиваєш мене, рибо, — подумав старий. — Одначе ти маєш на це право. Ніколи ще я не бачив такої величної, прекрасної, спокійної та благородної істоти, як ти, моя сестро. Гаразд, убий мене ти. Мені байдуже, хто кого вб'є…
Тобі каламутиться в голові,— спинив він себе. — А треба, щоб голова була ясна. Отож пильнуй своїх думок і навчися зносити злигодні, як чоловік. Або як оця рибина», — так само подумки додав старий.