— То ви не знаєте, коли приїдуть інші сестри?
— Нащо вони вам? Хіба ми погано вас доглядаємо?
— Ви дуже добрі до мене.
— Чи не подати вам судно?
— Можна спробувати.
Вони трохи підняли мене й подержали, проте марно. Потім я лежав і дивився крізь відчинені двері на балкон.
— А коли буде лікар?
— Коли повернеться. Ми вже подзвонили туди, на озеро, щоб викликати його.
— Невже немає інших лікарів?
— Він приписаний до нашого госпіталю.
Міс Гейдж принесла графин з водою і склянку. Я випив три склянки води, тоді сестри пішли, а я якийсь час дивився у вікно й нарешті знов заснув. Потім трохи підснідав, а пополудні до мене завітала сама начальниця, міс Ван Кемпен. Я їй не сподобався, а вона не сподобалась мені. Мала на зріст, аж надто прискіплива і всім невдоволена. Вона пустилася в довгі розпити і, як видно, визнала за ганебне, що я служив у італійців.
— Можна мені пити вино до їжі? — запитав я її.
— Тільки за приписом лікаря.
— А поки його нема?
— Ні в якому разі.
— Ви сподіваєтесь, що він таки приїде?
— Ми подзвонили йому на озеро Комо.
Вона вийшла, і до палати повернулася міс Гейдж.
— Навіщо ви образили міс Ван Кемпен? — запитала вона, вправно зробивши мені якусь послугу.
— Я не хотів її ображати. Але вона страшенно бундючна.
— А вона каже, що ви надміру вибагливі й грубі.
— Я не був грубий. Але справді, що за госпіталь без лікаря?
— Та він же приїде. Йому подзвонили на озеро Комо.
— Що він там робить? Купається?
— Ні. У нього там клініка.
— А чом не взяти іншого лікаря?
— Ну годі, годі. Будьте слухняним хлопчиком, і він приїде.
Я послав по швейцара і, коли той прийшов, сказав йому по-італійському, щоб купив для мене у винарні пляшку «Чінзано», бутельок к'янті й вечірні газети. Він пішов і приніс пляшки, загорнуті в газету, тоді розгорнув, на моє прохання відкоркував і поставив обидві під ліжко. Я лишився сам і якийсь час лежав собі, почитуючи газети: вісті з фронту, списки загиблих офіцерів з усіма їхніми нагородами, — а тоді сягнув рукою вниз, підняв з підлоги пляшку «Чінзано» й поставив собі на живіт, відчуваючи, як скло холодить шкіру, і почав пити маленькими ковтками, за кожним ковтком притискаючи пляшку дном до живота, щоб на шкірі відбивались кружальця, і дивився понад дахами, як темніє небо. За вікном кружляли ластівки, і я дивився на них та на дрімлюг, що злітали над дахами, і пив «Чінзано». Міс Гейдж принесла мені в склянці збиті з цукром жовтки. Коли вона зайшла, я спустив пляшку з вермутом на підлогу за ліжко.
— Міс Ван Кемпен звеліла влити сюди трохи хересу, — сказала вона, — Не треба її ображати. Вона уже в літах, а з госпіталем багато клопоту. Місіс Уокер надто стара і не може їй допомогти.
— Вона чудова жінка, — мовив я. — Скажіть, що я їй дуже вдячний.
— Зараз принесу вам вечерю.
— Можна й не приносити, — сказав я. — Я не хочу їсти.
Коли вона принесла тацю й поставила на столик коло ліжка, я подякував і трохи попоїв. Тим часом надворі зовсім споночіло, і я бачив, як по небу перебігають промені прожекторів. Я дивився на них та так і заснув. Спав я міцно, тільки раз прокинувся, аж спітнілий з ляку, а тоді знову заснув, намагаючись відігнати від себе те привиддя. Прокинувсь я задовго до світанку і чув, як співали півні; і лежав без сну, аж поки почало розвиднятися. За той час я встиг стомитись і, коли зовсім розвидніло, знову заснув.
Розділ XIV
Коли я прокинувся, палату заливало сонячне світло. Мені здалось, ніби я знов на фронті, і я витягся на ліжку. Заболіли ноги, я подивився на них, побачив, що вони обмотані брудними бинтами, і врешті збагнув, де я. Простягши руку до шнура, я натиснув кнопку. У коридорі за дверима задирчав дзвінок, а тоді хтось пройшов коридором на гумових підошвах. То була міс Гейдж; при яскравому сонячному світлі вона не здавалася такою молодою і звабною.
— Доброго ранку, — сказала вона. — Спалося добре?
— Еге ж, дякую, — відказав я. — Чи не можна привести перукаря?
— Я заходила до вас раніш, а ви спали й на ліжку було оце. — Вона відчинила дверцята шафи й витягла пляшку з вермутом. Пляшка була майже порожня. — Я сховала туди й другу, що стояла під ліжком, — сказала міс Гейдж. — Чому ви не попросили в мене склянку?
— Думав, ви не дозволите пити.