— Вип'єте зі мною чарочку, докторе Валентіні?
— Чарочку? Аякже. Вип'ю десять чарочок. Де вони?
— У шафі. Зараз міс Барклі дістане пляшку.
— За ваше здоров'я. За ваше здоров'я, міс. Прегарна дівчина. Я принесу вам кращого коньяку, ніж цей. — Він утер вуса.
— Коли, ви вважаєте, можна оперувати?
— Завтра вранці. Не раніш. Треба випорожнити шлунок. Промити вам тельбухи. Я зайду до тієї старої внизу і скажу все, що треба. До побачення. До завтра. Я принесу вам кращого коньяку. А ви тут непогано влаштувалися. До побачення. До завтра. Добре виспіться. Я прийду вранці.
Він помахав рукою з порога, вуса його стирчали догори, смагле обличчя всміхалося. На рукаві він мав зірку в чотирикутній облямівці, бо був майор.
Розділ XVI
Тієї ночі у відчинені балконні двері, крізь які нам було видно ніч над дахами, залетів кажан. У кімнаті було темно, туди доходив лише тьмяний відсвіт нічного міста, і кажан не злякався, а почав собі никати попід стелею, неначе просто неба. Ми лежали й дивилися на нього, і, гадаю, він нас не помітив, бо лежали ми дуже тихо. А коли кажан вилетів геть, ми побачили, як десь ген за вікнами спалахнув прожектор і світляний промінь поповз по небу; ми стежили за ним очима, аж поки він згас і знову стало темно. Вночі повіяв свіжий вітерець, і ми почули голоси зенітників, що чатували біля своєї гармати на сусідньому даху. Стало холоднувато, і вони понадягали плащі. Серед ночі мене пойняв острах, щоб до нас хтось не зайшов, але Кетрін сказала, що всі сплять. За ніч ми один раз заснули, а коли я прокинувся, Кетрін у кімнаті не було, але я почув, як вона йде коридором, а тоді двері відчинились і вона знов лягла поруч мене й сказала, що все гаразд, вона була внизу і там усі сплять. Вона підходила до дверей міс Ван Кемпен і чула, як та дихає уві. сні. Вона принесла сухого печива, і ми з'їли його й випили трохи вермуту. Ми були голодні, але вона сказала, що вранці мені однаково зроблять промивання шлунка. Над ранок, коли вже розвидніло, я знову заснув, а коли прокинувся, побачив, що її знов немає. Вона прийшла свіжа й гарна і сіла на ліжко, і, поки я держав у роті термометр, зійшло сонце, і ми чули дух роси на покрівлях, а потім дух кави з сусіднього даху, де були зенітники.
— Оце б нам піти прогулятися, — сказала Кетрін. — Якби було крісло на колесах, я покатала б тебе.
— А як би я заліз у те крісло?
— Якось примостили б.
— Можна було б виїхати в парк і поснідати на вільному повітрі,— Я визирнув у відчинені балконні двері.
— А насправді ми зробимо ось що, — сказала вона, — підготуємо тебе до відвідин твого приятеля доктора Валентіні.
— По-моєму, він чудова людина.
— Мені він сподобався менше, ніж тобі. Та лікар він, як видно, добрий.
— Іди знов до мене, Кетрін. Прошу тебе, — сказав я.
— Не можна. Так хороше було вночі, правда ж?
— А ти не зможеш чергувати й цю ніч?
— Можливо, що й чергуватиму. Але ти не захочеш до мене.
— Ще й як.
— Ні, не захочеш. Тобі ніколи не робили операції. Ти не знаєш, як тобі буде.
— Буде добре.
— Тебе нудитиме, і ти про мене й не згадаєш.
— Тоді йди до мене зараз.
— Ні, любий, — сказала вона. — Мені треба зробити температурний графік і підготувати тебе.
— Ти просто не любиш мене, а то прийшла б.
— Дурненький ти. — Вона поцілувала мене. — Ну, з графіком усе гаразд. У тебе весь час нормальна температура. Така мила температура.
— А в тебе все миле.
— Де там. А от твоя температура справді мила. Я страшенно пишаюся твоєю температурою.
— Мабуть, у всіх наших дітей буде хороша температура.
— У наших дітей буде, напевне, препогана температура.
— А що ти маєш мені робити, поки прийде Валентіні?
— Та небагато. Але речі досить неприємні.
— Як на мене, краще б хтось інший.
— А як на мене, то ні. Я не хочу, щоб тебе торкався хтось інший. Нехай я дурна, але як подумаю, що до тебе може доторкнутися якась інша жінка, то ладна очі їй видряпати.