— Гаразд, але наскільки я знаю, кілька людей у Мариборі тримають тхорів як домашніх улюбленців, — твердить Білий.
— Та й моя сестра їх тримає. Дала їм вирізати залози, але вони все одно смердять. У мене шлунок до горла піднімається, коли я заходжу в її квартиру. І ті створіння потім скачуть усюди по тобі, залазять у штани чи під сорочку, чи у волосся, — реально жахливо. А ще жахливіше, ні, найжахливіше — те, що їм треба регулярно підстригати кігті, бо інакше вони знищать усі меблі. І людина самотужки не може їм ті кігті стригти. Не менше двох людей треба, щоб обчикрижити кігті одному маленькому смердючому тхорику. Один підстригає, а другий тримає. Я люблю свою сестру, ти ж знаєш. Але те, що я маю кожного вівторка по обіді в неї вдома тримати тхорів, доки вона їм попідстригає кігті, — це вже занадто.
— А чим займається Евелін?
Дорфлер підводиться, ще раз наповнює бокали. З-за стіни долинають тупі рівномірні удари, і здається, наче хтось стогне. З іншого боку звуконепроникних дверей приглушено звучить дез-метал.
— Прибутковою діяльністю, інвестиційний менеджмент, — сухо відповідає Дорфлер.
— Ага, а вона хіба не працювала раніше в банку? Де вона зараз працює? — запитує Адам і виймає з кишені чорнильну ручку. Роза випростовується і напружено стежить за його трохи надмірно п’яними рухами.
— У міськраді Але не входить до вузького кола співробітників того злодія, вона — начальниця відділу інвестицій у соціальній сфері.
Стогін і зітхання усе гучніші. Удари в стіну з іншого боку.
— Нелегкі часи. Ми всі боремося. В університеті в мене стан облоги, загальна лоботомізація. Ти й не уявляєш, що я роблю, аби бодай тут зберегти зону автономного мислення та дії. Місто вже кілька років тому нам скасувало будь-яке фінансування. Отож виживаємо самі — ринкові відносини. Щось дає кав’ярня, щось набирається від оренди приміщень.
Удари в стіну все сильніші й швидші. Хтось хрипить. Потім з-за протилежного боку кімнати чутно лише дез-метал.
— Жваві в тебе квартиранти, — зауважує Білий і починає легенько помахувати чорнильною ручкою, туди-сюди.
— Ще й які жваві. Тут, ззаду, є свінгерський клуб для пенсіонерів, на сьогодні, певно, найприбутковіший клуб у Мариборі. Всі традиційні будинки розпусти збанкрутували, а тут справи організовують пенсіонери. За клуб узялися справді професійно, з високим ступенем дискретності та ділової етики. Мені це не заважає, ми ж усі ліберали, хіба ні? І, раніше чи пізніше, ми з тобою теж станемо його членами. Не варто про це забувати.
Дорфлер трохи вимушено всміхається, обмацує кишені своєї куртки, виймає гаманця, з нього — кредитну картку, а з іншої кишені — поліетиленовий пакет. Витрясає на газету невеличку кількість білого порошку, легенько січе його краєм кредитної картки, пересуває купку білого порошку з одного кінця газети на інший. Розині очі вкрай напружені. Білий намагається привернути увагу Дорфлера чорнильною ручкою.