— Це робило тебе щасливим?
— Ще й як. До того ж я розбагатів, ну, принаймні нагріб достатньо, щоб змогти купити цей ресторан після десяти років роботи на митниці.
— Що тобі перше спадає на гадку, коли думаєш про щось сумне? — запитує Білий, випростовуючись, аби побачити, що робить Роза. У цей час порожнім рестораном розлягається дзенькіт склянок із‑за барної стійки.
— Футбол.
— Я маю на увазі, що тебе особливо зачепило?
— Мама мене набила, бо я приніс додому кості, які нібито були людськими. На Побрежжі, де я виріс, вони повсюдно стирчали із землі. Ми, діти, їх витягали і грали ними в хокей на траві. Але додому мені їх не можна було приносити. Я досі пам’ятаю, як вона перехилила мене через коліно, і як із кожним ударом хрускала кістка, якою вона мене била.
— Це найсумніша річ, що трапилася з тобою в житті?
— Не знаю.
— Як не знаєш?
— Є щось сумніше. Але не знаю, чи це сталося в цьому житті саме зі мною.
— А з ким?
— Сталося з моєю мамою. Я чую її крики. Все навколо мене стискається, душить мене. Я відчуваю, як щось м’ясисте стукається об мою голівку.
— А де ти?
— Я у своїй мамі, ще не народився.
— Це твій батько?
— Ні.
— Що сталося з цим чоловіком пізніше?
— Не знаю, я так і не дізнався, хто це був.
— Як ні?
— А так. На щастя, бо якби дізнався, мусив би його вбити.
— Хто ти?
— Само, Само Ґрам. У школі мої однокласники насміхалися з мене: казали, що я Ґрамчик. Пізніше я всім їм показав, хто я.
— А ким ти був до того?
— Бачу зелене світло. Галявини засліплюють мене. Вони згорять, хіба не бачиш?
— Повторюю запитання: ким ти був до того, як народився Само Ґрамом?
— Багато ким.
— Наприклад?
— Був плотарем, тут, на Драві. Ріка, її течія, моє життя. Це прекрасні роки, але в той час я цього не знаю. Надто сильно сумую за своєю сім’єю, чотирма синами і дружиною. Ми любимо одне одного.
— Далі, — каже Білий.
— Вдихаю запах вологої темряви. Кривавий кашель роз’-їдає мої легені та ніздрі. Я бачу маленький ліхтарик, що ледь мерехтить в тунелі, де я працюю шахтарем ртутної копальні. Вчора в сусідньому тунелі засипало трьох вуглярів. Під час роботи перед моїми очима постійно спотворені трупи, які я допомагав виносити назовні. Якими ж вони були холодними, хоча ми їх швидко відкопали.
— Продовжуй.
— А також я був черницею в монастирі. Це було перед Першою світовою війною.
— У монастирі?
— Лікувала прокажених у Баварії.
Ґрам хихоче.
Білий дивиться на шкалу пристрою, стрілка плаває посередині.
— Чому ти смієшся?
— Я була лесбіянкою, але, на щастя, про це ніхто ніколи не довідався, крім Анни.
— Анна?
— Це була сестра-бенедиктинка, моя коханка.
— Чого ти насправді боїшся?
— Кальварії.
У сусідньому приміщенні дзеленчать пляшки, Роза жбурляє одну об підлогу, і вона розлітається на друзки. З другою в руці повертається до Білого, ставить її на стіл, «Джек Деніелс». Білий строго глянув на неї, але допиту пана Ґ. не припинив.
— Якої Кальварії? — продовжує Білий.
— Кальварії.
— Маєш на увазі Христової[4]?
— Та якої Христової. Маю на увазі Кальварію, гору над Марибором. Я думав, ти звідси, та бачу, що ти нічого не знаєш. Я боюся Кальварії та сили «Великого Орка».
— Що за «Великий Орк»?
— «Великий Орк» — тринадцять охоронців таємниць.
Ґрам знову хихоче.
— Що знову смішного? — питає Білий.
— Дехто навіть не знає, що є частиною «Орка», — відповідає Ґрам і відразу серйознішає. — Більшість не знає інших членів. Тринадцять членів «Великого Орка» приводять у рух це місто. Приводять, але навіть не знають, що, і чому, і…
Роза нахиляє пляшку, відпиває і знову ставить на газетний папір. Її каре око — мутне, напівзаплющене.
— Ти багато чого знаєш, — зауважує Білий.
— Це моя професія — багато знати. Якби я не знав так багато, я б уже не жив.
— Namen, wer sind sie?[5] — викрикує Роза.
— Не можу, «Великий Орк», вони мене вб’ють! — перелякано вигукує Ґрам.
Ґрам починає труситися, ширячи нестерпний свинячий сморід.
— Ми врятуємо тебе, не хвилюйся, — каже Білий.
— «Великий Орк» мене вб’є. Ніхто не має таких сил, щоб утекти від нього!
— Ти віриш у прощення?
— Я не знаю, що таке прощення. Що ти маєш на увазі?
— Неважливо, — каже Білий. — Просто знай, що від того часу тобі буде прощено. Ти будеш жити, але «Великий Орк» не зможе тобі нічого заподіяти.
4