— Хто виробляє найкращі кранські ковбаси?
— Боснійці, вони найспокійніші. Але вони не хочуть колоти свиней, вони ріжуть курей.
— А ви теж ріжете курей?
— Ми маємо халяль-сертифікат. Нацисти збудували завод на двох рівнях — над землею і під землею. Під час авіабомбардувань наземна частина повністю опускалася під землю. Розташування чудове, щоб переобладнати підземний цех і почати там різати курей, обернених у бік Мекки, це не потребувало великих змін.
— А вгорі?
— Офіційно — завод з виробництва мисливських рушниць, але там ми насправді робимо кранські ковбаси. Наші мусульманські покупці посадили б нас на кіл, якби взнали, що над головами їхніх курей напихаються свинячі кишки.
Білий стежить за е-метром, стрілка коливається посередині.
— Ти не боїшся? — питає Білий.
— Я боюся, аби не стало відомо, що ми перенесли виробництво мисливських рушниць в інше місце — настільки зросла кількість замовлень. Китайці дуже, дуже люблять стріляти.
— Ви експортуєте рушниці до Китаю?
— Рушниці й курячі стегенця. Великий бізнес.
— Що ти бачиш, коли я кажу «синій»?
— Я бачу море.
— Що ти бачиш, коли я кажу «море»?
— Я бачу свої сни. Їх заливає чорне чорнило. Усе темне. Але це не чорнило, це старе мастило. Гітлер був генієм.
Свинко корчить гримасу і регоче.
— Він знав, як будувати великі об’єкти, — веде далі директор. — Він би й нині зміг навести лад. І мастило все покриє. Старі гідравлічні системи поламані, — знову регоче Свинко. — Нема нікого, хто б міг провести нас через бензинову ніч.
— Гідравлічні системи, які піднімають й опускають платформи на твоєму заводі?
На цьому запитанні Білий подає Розі знак, жінка поволі знімає окуляри і дістає з шуби срібну пудреницю.
— Господи, хіба ви не бачите: платформа їде вниз! — кричить Свинко, з горлянки виривається дивне звіряче гарчання. — Гітлер мертвий, механізм поламаний, рятуйте, хіба ви не бачите, що платформа їде вниз? Кранські ковбаси! Кранскі ковбаси, — знову хрипить Свинко і блідне. — Вони ж розчавлять усе під собою, все внизу, увесь зал халяль-курей. Рятуйте!
Президент випускає ручки е-метра, зривається на ноги і знову хрипить, але тепер здається, ніби він душиться власним язиком. Весь спітнілий, погляд відсутній, очі бігають. Білий кидається до нього з наміром посадити назад у крісло.
У цей момент стукають у двері, заходить секретарка.
— Ви кликали, пане президенте?
Білий стоїть поруч зі Свинком, спиною до секретарки. Білий шепоче Свинку:
— Повторюй за мною: «Все гаразд, ви можете йти».
Президент шепоче: «Все гаразд, ви можете йти».
— Що ви сказали, пане президенте? — перепитує секретарка.
Білий шепоче Свинкові: «Повтори, голосніше».
— Усе гаразд, ви можете йти, повтори, голосніше! — директор вигукує кожне слово окремо, ніби розрізає речення на шматки.
Секретарка ще якусь мить дивиться на свого начальника і поволі зачиняє за собою двері кабінету.
Адам Білий голосно видихає.
— Сідайте, Свинку, сідайте і не хвилюйтесь.
Тіне Свинко сідає. Роза Портеро повільно відкриває срібну пудреницю з жовтуватим драже.
Тіне Свинко схвильовано витріщається поперед себе, у порожнечу, галюцинації тривають.
— В останню мить катастрофі вдалося запобігти. Повернувся Гітлер, наш фюрер повернувся, як добре! — погляд чоловіка нараз ясніє, очі широко розплющуються, знову хрипіння. — Механізм зупинився. І площадка рухається за командою. Мої боснійські м’ясники, мої халяль-кури, моє устаткування в нижній бійні! Тепер вони можуть полегшено зітхнути. Платформа продовжує підійматися! — кричить Свинко. — Уже падає покрівля, з-під неї, через вікна, виповзають на волю тонни кранської ковбаси. Її ніщо не може зупинити! Лише я, Тіне Свинко, здатний вгамувати ріку свинини, яка навалюється на місто і накриває будинки. Люди душаться під незмірною кількістю м’яса і кишок! — кричить Свинко і високо здіймає руки, ніби збирається голіруч спинити повінь свинини десь там, угорі. — Дехто рятується, втікаючи на верхні поверхи, багатоповерхівки та церковні дзвіниці. Звідти люди спостерігають, як море свинини затоплює Марибор і нуртує біля схилів Кальварії. Я — обранець, який змінить долю цього міста, — хрипить Свинко, схоплюється на ноги і з усіх сил впирається в повітря над собою.
Білий кладе руки Свинкові на плечі й садить його.