Мабуть, це думка не нова, але я розумів її, здається, надто вже буквально. Я намагався переконати одного свого колегу й друга, що розмову найімовірніше розпочнуть фахівці. Він палко заперечував, і я запально вигукнув: «Та що ж тут дивного, саме так і трапиться, як я кажу. Атож, подзвонять мені по телефону чи просто прийде людина і почне розмову. Так, саме до мене чи до тебе, через те, що саме ми готові до цього. Але скоріш усього до мене!»
Це була лише мрія. Я це гаразд розумів. Та й друг також розумів. І все ж таки накидав щось схоже на дружній шарж і подарував його мені. На рисунку було зображено парубійка з валізкою в руці, який натискав кнопку дзвоника біля дверей моєї квартири. Підпис був досить-таки дошкульним. Там стояло (від того, хто дзвонив): «Я-то прибув, але що робити, якщо професора Шестакова немає дома?»
Це було так давно, що я забув про дружню витівку мого колеги. І ніколи не згадав би, якби не зустрівся з Вами. Річ у тім, що парубок, зображений на рисунку, взагалі схожий на Вас. Може бути, що це мені лише здалося. В усякому разі після Вашого візиту в мою бібліотеку я задумався всерйоз. Скажіть-но, чи може хто-небудь відмовитися від мрії?
Ось чому я записав Вашу розмову з Велтою. Записуюча установка виконапа на межі наших технічних можливостей, і Вам легко зрозуміти труднощі, пов’язані з реєстрацією вторинної іонізації в каналі. Я вів запис не власне звуків, а їх слідів (по зрозумілих причинах радіохвилі не застосовувались). І ось, уявіть, після кількох спроб розшифрував сигнали, користуючись тими закономірностями, які ми хотіли використати в тому разі, якщо вдасться прийняти сигнали з космосу.
Я дедалі більше переконуюсь, що наша з Вами зустріч не випадкова. Адже не виключено, що проблема контактів не має, так би мовити, регулярної структури, і для її розв’язання потрібно немало зустрічей, подібних нашій. Навряд чи хтось згадає всі подробиці, що стосуються експедиції. Я припускаю, що Ви і Ваші колеги можуть залишитися необізнаними щодо того, яке рішепня непомітно підказав мозок Корабля і чому.
І я тішу себе дивною, здавалось би, думкою, що мій лист допоможе Вам. Тим паче, я свідомий того, що прагнення до прямих контактів залежить не лише від нашого і Вашого бажання, а ще й від інших причин, перераховувати які немає сенсу. (В їх числі, безсумнівно, і всезагальна готовність використати контакти лише задля справедливої мети, а проте, на нашій планеті ще надто багато для цього треба зробити!)
Сьогодні, зараз контакт не може бути всеохоплюючим — і тому він може бути лиш епізодом, підготовкою до майбутнього. Щиро зичу Вам успіхів у роботі. Я, мабуть, надовго затримаюсь у Середній Азії.
Олександр Шестаков».
НАПЕРЕДОДНІ
Відкриття планети сталося, з’явилася справжня космічна цілина, забуто перламутрові хвости комет, розчинилися в чорних безоднях крижини туманностей, гіганти-світила засіяли на шляху сюди і привели до зеленіючої планети, яку зігріває жовте сонце. Чим більше думав він про повільність її річок, про нерукотворні килими і білі снігові простори, тим більше зачаровував його незвичайний стан природи — на межі сну і пробудження. Воно м’яко акомпанувало мрії. А чи знав він раніше, що таке мрія? Мабуть, ні. Адже той, інший світ скроєний не так, уява ледве могла вмістити вже звершене, і лиш під кінець життєвої дороги людська думка сягнула горизонтів знання (певна річ, з допомогою кристалічних бібліотек, де зберігались мільярди томів, і електронних бібліографів, що незримо подорожували в цьому хаосі).
Крилаті дні над гаями й морськими затоками, сліпучо-чорні грози, грайливі веселки й сумовитий вигляд осені важко записати за допомогою логічних символів. Він пам’ятав: в перший же день, тільки-но корабель приземлився, бортовий електронний мозок розрахував погоду на п’ять днів наперед. Помилка здавалася неймовірною: крихітні молекули-лічильники працювали декілька годин. На п’ятий день передбачалась негода. Він одягнув плащ, непромокальні ботинки, теплий светр, хоча ранок був погожим. Того дня він зустрів Валентину. Сонце супроводжувало їх до самої її домівки. Багряний захід залишився для нього таємницею, навіть більшою, ніж таємниця гравітаційного колапсу. Адже маневр обходу померлої зірки машина розрахувала бездоганно. У космічних порожнинах, що ніби втілювали саму гармонію фізичних законів, їй можна було довіряти.