Лорд Кемслі, котрий запросив мене на чашку чаю, розповів мені ось що про свої враження від поїздки в Німеччину.
Він пробув у Берліні один день, сніданок у рейхслейтера Розенберга, затим поїхав автомобілем через Лейпціг до Байрета і відвідав дорогою табір трудової повинності, був присутній на виставі «Парсіфахля» і під час антракту був представлений разом зі своєю дружиною фюрерові, з котрим потім мав більш ніж годинну розмову. Досить довго він бесідував також із рейжсміністром Геббельсом і затим повернувся через Остенде до Англії.
На лорда Кемслі справив дуже велике враження ентузіазм всіх німецьких діячів, з котрими йому випало зустрічатися, аж до наймолодших чиновників… А потім він з великим запалом заявив, що, власне, просто бути такого не може, щоб німецький та англійський народи були втягнені у війну один проти одного…
Рік 1939-й.
Із щоденника німецького повіреного
у справах в Лондоні Кердта
Дивовижні й незрозумілі повідомлення англійської преси за останній час не піддаються поясненню. В них можна помітити явні симптоми різкого погіршення ставлення до Німеччини і її фюрера. Скажімо, мені принесли номер «Санді експрес», де була опублікована стаття під назвою «Людина, котра вбила Гітлера». Мова справді йшлася про те, що фюрера вбито в Берліні, і людина, котра це вчинила, розповідав про все з такими подробицями, що читач вірить кожному слову. Яким же було моє здивування, коли я прочитав у наступному матеріалі «Санді експрес», що фюрера замінили двійником, якого заздалегідь підготували для цієї ролі. Ця вигадка подається так майстерно, що викликає здивування й розгубленість навіть у людей із не втраченим здоровим глуздом — а такі ще залишились у Великобританії, незважаючи на ворожу стосовно до Німеччини пропаганду.
В іншому повідомленні, що видається за документальне свідчення, розповідається про замах на життя Герінга, повідомляється, що він тяжко поранений і в тяжкому стані доставлений у клініку, що шанси на його одужання мінімальні.
Безглуздо звертатися за поясненнями з цього приводу до британських властей: вони не контролюють положення, що склалося останнім часом, і преса може робити, що їй заманеться.
Рік 1939-й. Берендт — Шліттерові
Я продовжую розповідь.
Англія, котру я побачив, була не схожа на ту, яку я знаю з поїздок. Вона була іншою. І я простував у самоті по її полях, по її білих кам’янистих осипах. З ким? З чим? Я не знав цього, але відчуття близької зустрічі було таким нав’язливим, що я здригався і прокидався, злякано озираючись навсібіч. І лише вигляд вулиці цивілізованого міста з вікна мого помешкання заспокоював.
Мені пояснили, що це і в проникнення в той умовний простір образів. Колись він з’єднається з усім, що відбувається в Англії нині. Це дуже важливо. Я відчув це і буду вам писати, як тільки з’являться нові результати.
Минуло декілька днів. Мені знову пощастило, відбувся вдалий сеанс завдяки уважному керівництву мого знайомого.
Лише уявіть: затишна галявина з квітами, ві струмком, з якимись пташками, що перелітають від одного одинокого дерева до іншого, і раптом за кілька хвилин — кров, іржання коней, приглушені удари мечів.
Я бачив табір саксів. Пізнав його по червоних щитах воїнів. З дальньої діброви вихопилась група кінноти, декілька вершників попереду на білих конях. Над головами — штандарт, списи напоготові, вони набагато випередили решту і просто перевернули табір саксів догори дном. А коли сакси врешті піднялися по тривозі, звелися назустріч некликаним гостям списи й червоні щити, хвиля за хвилею набігали нові групи вершників, а за ними повільно наступали лучники. Стріли виспівували над головами. Билися на траві смертельно поранені коні. Струмок почервонів від крові. Мальовнича галявина являла страхітливе видовище. Але бойовище тільки починалося. Червоні щити вишикувались в один ряд, за ними виносили з поля бою поранених. Я впізнав короля бриттів. Кінні рицарі в латах обходили ряди саксів зліва та справа. То тут, то там зав’язувались сутички. А лучники та піші кнехти невідступно наближались, і сакси похитнулися, не маючи сил утриматись на узліссі. Вони розсипались і почали відходити в діброву, але й там серед рідколісся я бачив миготіння щитів, зблиски мечів. Тільки проминувши другий струмок з прозорою водою, вони врешті змогли заховатися в справжньому непроглядному лісі. Я не мав сил дивитися на закривавлену галявину. Вітер шарпав попони загиблих коней. Спека засліплювала очі поранених, багато хто корчився в передсмертних муках, дехто намагався підвестися, але жорстокі вороги ударами мечів позбавляли їх життя.