Скрикнувши, я прокинувся від власного стогону.
Шліттер — Берендтові
Епопея кельтів не така вже безневинна, як може видатись освіченому німцеві на перший погляд. Королівство логрів, засноване королем Артуром, загинуло після його смерті під переможними ударами саксів та хоробрих англів. Але ось що стверджується з цього приводу в переказах бриттів: «Сакси вавоювали всю Британію, і на весь західний світ опустилися Темні Віки». Цитую дослівно, оскільки тут важливе кожне слово. Похмура роль відводиться саксам, чи не так? Треба розуміти, що безіменні автори тієї епохи мали на увазі під Темними Віками середньовіччя, звільнення від якого принесло Відродження. Але ж хіба сакси винні в тому, що прийшли оці Темні Віки? Так, Римська імперія була завойована германцями й певною мірою слов’янами. Але ви, друже мій, добре знаєте, що це був хирлявий організм, в котрий лише германці могли вдихнути друге життя. До речі, фюрер нас вчить, що організуюче начало в процесі становлення Риму й Афін вносили саме арійські племена. Але ми з Вами тепер знаємо, що в одному з найвизначніших епосів Європи — в легенді про Артура та його рицарів — все перевернуто з ніг на голову. Там не віднайдеш найменшого сліду цієї ролі германського народу в становленні Європи. Навпаки, автори стверджують, що саме на германцях лежить вина за прихід епохи темного середньовіччя. Над Європою нібито тяжіли багато-багато століть оці заповіти германців-варварів, не даючи їй ані світла, ані свободи розвитку. Це не так! Беруся це стверджувати особливо тому, що знаю, як цінуємо ми освіту і якою святинею є для нас порядок. Новітні кампанії, які надихає геній фюрер а, являть світу не тільки нашу перемогу, але й ту неоціненну роль в освіті Європи, яка випадає на долю нашого народу завдяки його волі й прагненню до справжнього гуманізму, до цілковитої справедливості у всьому, до остаточного вирішення так званого національного питання.
В «Історії бриттів» монаха Неннія мені трапилось прочитати:
«Артур бився в одному ряду з королями бриттів, але сам він був воєначальником. Його дванадцяте бойовисько відбулося біля гори Б а дон. Того дня Артур власноручно убив 960 саксів».
Як Ви здогадуєтесь, це неминуче перебільшення. Однак історія нібито на боці Артура. Наступ германців був зупинений, принаймні на деякий час. Держава кельтів зміцніла. Неминуче окріпли і її зв’язки з Європою.
Донині в Англії збереглися руїни замку Тинтагіль. Під ними — круте урвище, скелі, біля підніжжя яких грають хвилі. За урвищем — острів з крутими берегами, де розташований другий замок, такий же неприступний. Щоправда, він перебудовувався й розширювався, але все свідчить про те, що і за часів Артура тут була зведена кам’яна споруда. В графстві Соммерсет відвідувачам показують руїни Гластонберійського абатства. Крутий пагорб археологи ототожнюють з островом Авалон, де сконав смертельно поранений Артур. Раніше цей пагорб був оточений водою, весняні струми заливали низину, і тут, біля Авалона, розливалося озеро.
В присутності короля Едуарда І могилу короля Артура розрили 1278 року. Про це залишився запис:
«Король Едуард зі своєю дружиною, леді Елеонор, прибув до Гластонбері… При заході сонця король наказав відкрити могилу славетного короля Артура. Там були дві домовини, прикрашені портретами та гербами, і було виявлено окремо одні від одних кістки короля, крупного розміру, та кістки королеви Гвіневери». В часи Кромвелівських реформ ця могила була знищена, а кістки розкидані. Недалеко від цього пагорба знаходиться село Камел і ще один пагорб. Місцеві жителі досі розповідають, що саме тут був Камелот з Круглим Столом. Цей другий пагорб вони називають «Палац короля Артура». За їхніми словами, вночі на святі святого Джона можна почути кінський тупіт і почути приглушені голоси короля Артура та його рицарів, що спускаються з пагорба до струмка.
Рік 493-й. Король бриттів
На різдво в Лондоні скликали рицарів — їм усім навіть не вистачило місця в церкві, і декому довелося залишитися за дверима.
Під час служби один із рицарів, котрий залишився на подвір’ї, нараз побачив велику кам’яну брилу, залізне ковадло на ній, меч, який глибоко входив під ковадло вістрям.
— Не торкайтеся меча до кінця служби, — наказав архієпископ. — Будемо молити господа, аби допоміг він знайти ліки, які допоможуть цій багатостраждальній землі.