Меч короля нічого хорошого нам віщувати не може. І час летить невблаганно, наближаючи кульмінацію, розв’язку. Наш ворог Англія не дрімала — ось що говорив цей образ. Я маю на увазі меч. Чоловік доторкнеться до нього, я це знав, і тоді Англія знайде нові сили, щоб протистояти нам. Певна річ, у реальному світі все інакше, Англія знайде можливість боротьби з нами, покладаючи надії на Росію та Америку, і це буде відзначено знахідкою меча. Дві нитки подій мусили зійтися в точку розв’язки. Якою буде ця розв’язка? Мова йшла про підкорення цілої країни з древніми традиціями, а розвинутою індустрією, другої в Європі після Германії, якщо не враховувати російського велетня.
Тепер ви зрозумієте важливість цих дивних видінь, котрі переслідували мене і які й зараз з’являються, аби нагадати про результат. Я бачу цього чоловіка. Впевненою ходою він з кожним днем наближається до заповітної мети. Що ж буде, коли він доторкнеться до меча? Що буде, коли прокинеться легендарний Артур, ім’я котрого тисячу років тому гриміло по всьому світу — від Ірландії до Росії?
Роки 494–507
Тіснинами та гірськими стежками вів Мерлін юного короля, доки перед ними не розступилися скелі. Артур побачив озеро. Довкола нього зводилися пустельні пагорби, за ними тіснилися гори, синя гладінь озера віддзеркалювала небо й вечірню зорю. В одному місці поміж кам’янистими островами погляду відкривався краєчок зеленої рівнини.
— Це Озеро Підводного Палацу, — сказав Мерлін, — а за отим пагорбом ви бачите Камланську долину, де відбудеться остання ваша битва. За долиною розкинувся Авалон, земля настільки загадкова, наскільки й неприступна. Опустіться тепер донизу й поговоріть із німфою, хазяйкою озера, а я почекаю на вас.
Зіскочивши з коня, Артур опустився крутим схилом до самого берега, поглянув навсібіч і посеред води нараз помітив вдалечині руку, затягнуту венеціанською парчею. Ця прекрасна жіноча рука легко й граційно тримала чудесний меч з золотою рукояттю, прикрашений коштовним камінням.
А потім ще одне захоплююче видовище: Артур побачив прекрасну даму в шовковій сукні з золотим пояском, вона спокійно ішла по воді до юного корля.
— Я хазяйка цього озера й підводного палацу, — мовила жінка. — Екскалібур ваш. Довго я охороняла цей меч.
Артур схилив голову.
— Зайдіть в човен, — сказала хазяйка палацу.
І Артур побачив раптом човен і зайшов у нього. Жінка залишилася на березі, а човен поплив, ніби його тягнули за невидимий канат, і Артур незабаром опинився біля тої руки, що тримала меч. Нахилившись, він узяв меч і піхви. Рука тихо зникла, сховалася під синім дзеркалом води.
І коли Артур на човні повернувся до берега, хазяйки палацу вже не було. Він прив’язав човен до дерева і піднявся туди, де на нього чекали Мерлін та вірний кінь.
Артур приборкав Ріона Північноуельського та інших бунтівливих королів, наступними роками в шести великих битвах розгромив саксів. І саксонські човни подалися з Британії й Шотландії до берегів Данії, а ті сакси, що лишилися в королівстві, клялися, що будуть вірними підданими.
Так на Британію прийшов мир, хоча немало ще переховувалось в лісах розбійників, лихих людей і злих чарівників.
Король Артур заснував свою столицю в Камелоті, що пізніше назвали Вінчестером.
Одного разу, об’їжджаючи королівство, заїхав він до свого товариша Лодегранса. І закохався Артур з першого погляду в дочку Лодегранса Гвіневеру. У себе в Камелоті він не їв і не спав — все думав про неї.
В країні панував мир, можна було думати і про одруження.
— Гвіневера справді одна з найпрекрасніших дівчат, — сказав йому Мерлін. — Однак, якщо зможете, полюбіть іншу. Із-за її краси прийде кінець Логрії. Доблесний рицар вашого двору полюбить її. Ганьба впаде на голову королеви. Почнеться нова війна. А потім торжествуватиме зрадник.
— Я не зможу любити нікого, окрім Гвіневери, — сухо сказав Артур.
Рік 1939-й. Шліттер — Берендтові
Згідно з записами 1113 року монахи, котрі відвідали Уельс та Корнуолл, почули розповіді про короля Артура. Вразила їх віра в те, що король, найблагородніший з рицарів, ще живий. За словами літописця Джефрі з Монмаута, король бриттів загинув 542 року в битві. Мені відомий коментар до літопису:
«Чи є таке місце в Християнській імперії, куди не долетіла б крилата хвала Артурові Британцю? Хто не говорить про Артура, якщо він відомий навіть народам Азії, хоча й меншою мірою, аніж британцям? Про це свідчать розповіді людей, що побували в країнах Сходу. Хоча вони й віддалені від нас, народи Сходу згадують про нього так же, як і народи Заходу. Єгипет говорить про нього, Босфор також. Рим, батько древніх міст, складає пісні про його подвиги. Вірменія, Антіохія та Палестина оспівують його звитягу».