Отаман Пугач розказав, що його спонукала прибути сюди наша діяльність, про яку вже розійшлися широко чутки. Він хотів навязати зі мною контакт. Київці майже всі є з Бердичівщини, привикли до степу і ховання по селах, або степах та балках.
Ліс для них — новина. Крім цьоґо, зовсім чужий терен мав на них поганий вплив. Повстанців хтось зрадив і підвів большевиків під саме місце їхнього постою. Червоні заскочили повстанців тому, що повстанці, думаючи, що мають перед собою подільських повстанців, не приготувались до бою, коли совітська піхота рушила в наступ. Начальник штабу отамана Пугача, поручник Красота, сів на коня, але не вмів ним орудувати. Кінь під стрілом ошалів і поніс свого їздця просто на червоних. Тепер мені стало ясно, кого ми бачили звязаного поміж совітськими старшинами спереду валки тамбовців. Ранених і вбитих повстанці не мали, але втратили ввесь табор і більшість із них розбіглася. З відділу 60-ти кінних залишилося 16, з 50 піших ледви 8. Тих, що втекли, не варто збирати, бо вони з певністю попрямують через Буг у бердичівський повіт.
Пропоную Пугачеві скоріш залишати місце бою. Треба буде нагодувати голодних людей і коней, а це можна буде зробити в районі Кипорового Яру. Треба нам із повстанчої солідарности подумати про звільнення пор. Красоти. Переберемося до безпечного району і ще таки тієї самої ночі мусимо зробити напад на повітове місто Літин.
Увечері 30. квітня люди й кінні добре відпочили й поживилися. Знайшлося по кілька чарок спірту для хлопців. Між довіреними людьми замовив як в околиці шість підвод для 36 піших — своїх і київців. Долучилося до нас ще четверо моїх. Разом було нас 52 чоловіки. Не маю точних відомостей про те, що діється в самому Літині. Знаю загально, що кінноти нема, є 2 сотні „продналоговців" і охоронний баталіон при военкоматі із 120 осіб, зорганізованих із місцевих большевиків. Є в місті Літині крім того з 50 люда міліції, отож разом із черезвичайкою та іншими совітськими урядовцями буде в повіті 400 озброєних червоних. Замало нас: із жалем згадую про свої два відділи, відіслані в райони Летичева й Хмельника.
Говорю отаманові Пугачеві, що перебираю командування на час нападу над цілою нашого групою. План мій такий: дійти непомітно до міста Літина й по дорозі перерізати телефонічне сполучення з Хмельником, потім, із Летичевом. Сполучення з м. Винницею переріже моя цивільна стежа з організації на місцях; наказ уже висланий до Селища під самим Літином окремим післанцем.
Під моєю командою стояла безпосередньо одна ударна групка з 10 чоловік. Другою командуватиме Грабарчук, третьою — Швець. Четверту групку веде Мандзюк. Пята, кінна, буде в запасі під командою отамана Пугача. З вийнятком Пугача, всі коменданти ударних групок добре знають Літин. Кожна групка дістає окреме завдання, що має робити й як співпрацювати з іншими групками над виконанням свого завдання. Головне: ввійти до Літина без одного стрілу. Щоб це осягнути, треба обійти Літин досить далеко від північного заходу, щоб не натрапити на сторожеву охорону на тракті Літин-Летичів.
Це нам вдається. Підводами доїздимо до луки, минаємо жовтий будинок повітового арешту біля польової дороги на село Багринівці. І на цій дорозі нас ніхто не затримує. На луці всі підводи стають, козаки зіскакують із возів, команданти інформують своїх людей про завдання. Я зі своїм відділом іду зпереду, а за мною в бойовім поготівлі посувається решта. На самім кінці їдуть кінні з Пугачем.
Переходимо сонними покрученими вуличками передмістя і задержуємося над плитенькою річкою Згаром. Перед нами широка кладка для піших. Посилаю до Пугача, щоб річку переїздив убрід. Виходимо на головну вулицю між Ревкомом і Воєнкоматом. На вулиці тихо. Ніхто не йде. Перед нами будинок гімназії, а трохи далі направо — будинок пошти. Перебігаю зі своїми людьми вулиці й входжу до поштового будинку. Хвилина і дижурні телефоністи лежать повязані, апарати нездатні до вжитку, бо всі контактники повідрізувані від централі.
Онисько вже порядкує в будинку Чека. Петро Швець перевертав Ревком, Мандзюк пішов на вулицю в напрямку Микулинець. Там на цій вулиці розташовані продналоговці. Швець, не знайшовши нікого в Ревкомі, побіг обезброювати дижурних міліціонерів. Я наближаюся до Воєнного Комісаріяту. Стоїть при будці вартовий.