Треба тут згадати про засади організації повстанчого руху на Поділлі. Навчені досвідом, знали ми, що повстанці мусять діяти кінно, щоби нападати нежданно і зникати. Лише в цей спосіб можна було в тодішніх умовинах обхопити своєю діяльністю більші простори краю. Та цього, щоб їздити і битись, ще мало. Треба концентрично поширювати організацію сили на місцях з подвійною метою: а) щоб всюди мати своїх зорганізованих симпатиків, якими стало можна користуватися; б) щоб тією зорганізованою силою можна було при загальному революційному русі або виступові закордонної сили проти комунізму запалити широкий вогонь боротьби.
Організація на місцях мусіла бути дуже конспіративна. Підставові засади конспірації в моїй повстанчій діяльності були такі:
Перший спосіб: є один курінний на волость, звичайно б. військовий, старшина або підстаршина. Він підбирає собі 4-ох сотенних і 4-ох заступників. Сотенні підшукували собі таке ж число чотових, а ті в свою чергу стільки ж ройових. Ройові по селах творили рої по 9—12 душ. Не вільно було називати поіменно ані курінного, ані чотових. Рій знав свого ройового і більше нікого. На випадок зради деконспірувався лише один рій, бо ройові між собою не зналися. Коли на місцях бракувало зброї, ми надсилали б із здобичі від большевиків курінному отаманові.
Другий спосіб: Курінний отаман знав лише своїх сотенних, які між собою не зналися. Сотенний знав свого курінного і всіх людей своєї сотні, але його повстанці не знали ні чотових, ні ройових, ні своїх товаришів. На випадок демонстрації когось небезпека загрожувала йому, сотенному, а від сотенного курінному: решта була забезпечена перед деконспірацією. Вживали ми ще третього „ланцюгового" способу, який одначе був досить трудний до контролі.