Висилаю кілька груп по всіх селах ви нищити відомих мені сексотів. Гине між ними і брат Грицька. В с. Літинці згинув сексот, у якого була учителька зі Сопина Цей півінтелігент давав слово, що з червоними нічого його не буде звязувати й Леся може в нього спокійно перебувати. Вона там перебувала, про неї сексот не доносив, щоб робити вигляд довіреного мого чоловіка, а про нас усе казав агентові Пилипові. Зрадив того сексота й ще одного селянина-сексота Грицько на допиті. Протягом кількох днів повішено душ 15 совітських „сєкрєтних сотрудників". Така запобігавча акція нагнала страху решті симпатиків червоних: чекісти лише лякали сексотів розстрілами, а ми їх відразу вішали.
Сутичок із большевиками ми переважно виминали. Взимі піхотою трудно було обняти ширший район на перезимуванвя. Козаки з Кипорового Яру вже хотіли додому. Всі ми не могли пішки йти, бо далеко.
Тому я пустив О. Грабарчука з 21 козаками в район Слобідки з тим, що він через тиждень прибуде назад. Селянам ми і так досить наприкрились, бо їжу діставали тільки із сіл навколо Сахнів і Літинки. Треба було якось подумати, щоб дістати щось таке, що бракує селянам.
В часі грудневих морозів і сніговій ми знайшли ще одно цікаве місце на перебування.
Під самим лісом, між селом Літинкою та Манастирком була циганська оселя з яких 50 буд-землянок. Я обговорив справу з їхніми головами родів і вони згодились нас переховувати і не видавати владі, їхні землянки зимою завіяні снігом. Цигани займалися ремеслом — виробом деревяних ложок, макогонів і т. п. Циганки ходили по селах і міняли свої вироби на продукти. Часто давали ми циганкам доручення заходити до рідні повстанців та заможних селян за продуктами для нас.
Козаки жартували, що то був наш рухомий обоз. Цигани дотримували таємниці із страху перед нами. Бувало, що большевики проїздили поблизу й не завважували землянок у снігу, коли з них не курився дим. У кожному курені жило 2—З козаків серед циган. Дров цигани мали багато, то нам було тепло. Кількох молодих циганських хлопців конче хотіли піти до мого повстанчого відділу добровольцями. Я прийняв на весну лише одного. Циганські дівчата позалюблювались у деяких козаків серед циган. До мене цигани прийшли за порадою, що робити, бо їхні доні сохнуть і нічого не роблять. Таких дівчат було чотири. Мусів їх я одного дня зібрати й сказав, щоб викинули дурійку з голови, бо козаки з ними женитись не будуть, та й вони до сільської господарки не надаються. Своїм „серцеїдам" наказав, щоб не псували взаємин між нами й представниками циганських родин, бо кожний циган дуже мстивий, коли йому збаламутити його доню.
Козаки внесли проєкт, щоб ми набрали в Лознянській цукроварні цукру і роздавали селянам за харчі, які вже мали і які ще будемо мати. Буряковий сезон уже на закінченні й цукор большевики хочуть забрати до стащї Комарівці та розвезти для свого війська. Думка була добра, бо ж що іншого дамо селянам? Грошей не маємо, мануфактурних виробів трудно здобути, горілки також. Висилаю своїх звідунів у село Лозин. Є там сотня піших большевиків в охороні цукроварні. З ними дамо собі легко раду. Готуємось до нападу. Підбираємо із сіл довірених на підводи, щоб навантажений цукор зразу розвезти по селах і поділити між селян, які нам помагали. Підпроваджую своїх козаків із кількома драбинами під цегляну огорожу цукроварні. Перелазимо. Вже ми всі на терені цукроварні. Світить ясно електричне світло. На брамах, вїздовій і виїздовій, стоїть по два большевики. Біля цукроварні й у цукроварні рух, бо вона працює повною парою. Мої групи пішли із своїми завданнями: одні — обеззброювати залогу, інші — опанувати управу та електрівню, щоб вилучити світло, ще інші — скрадаються до вартових. Зачався бій на подвірї цукроварні. Большевики не злякались, як звичайно бувало, а відстрілюються. Мої групи якось то не дуже енергійно атакують Біля дирекції цукроварні чотовий Осадчук, коли хотів обеззброїти двох вартових на ґанку, дістав сильний постріл та відразу повалився. Це деморалізує цілу його чоту. Я підбігаю і двома ручними гранатами раню червоних та опановую чоту Осадчука. Йду з нею далі; атакуємо гранатами касарню, в якій бороняться червоні. Після гранат вони перестали стріляти. Розганяємо всіх большевиків із інших опорних пунктів на площі й серед будинків. Збираю всіх козаків та атакуємо знову касарню, звідкіля впало декілька стрілів. Будинку касарні ми не здобули. Світло вилучене. Залишаю одну чоту пильнувати касарню, перевязуємо Осадчука, відчиняємо брами, вїздять сани і з магазину беремо по 4–5 метрів цукру на 50 фірманок. На одні сани поклали раненого Осадчука. Большевиків вбито й ранено 16. Опісля, не кваплячись, виїздимо з цукроварні.