Бачу 3–4 трупи, які поклали мої козаки в погоні за червоними. І я вирвався наперед та хочу дігнати якусь групку, що біжить з якимсь большевиком в червоних штанах. Добігають вони до густих корчів, а власник червоних пгганів обернувся над ровом, приклався і хоче випалити в мене. На мить бачу чорну круглу точку крісового дула. Роблю раптовий відхил цілим корпусом в праворуч, гримнув стріл, але мимо. Тепер пускаю в обернуту спину большевика кілька стрілів з парабелюма з віддалі 5 кроків. Мій противник пробіг кілька кроків в корчах і падає. Може спотикнувся? Немає часу перевіряти. Ми їдемо далі через гущавину і гонимо червоних на відкриту площу перед с. Дяківцями. Вони групами по 20–50 душ далеко вже. Кажу козакам, щоби спішились і переслідували червоних огнем. За мить стріляють з крісів і двох ручних кулеметів. Чому в цей день я не мав всієї своєї кінноти? Адже половина її, десь тепер групами по 10 душ, вертає з провожання делегатів в інші повіти. Коли б було не 69 шабель з сотником Погибою, а 129 шабель, то ні коні червоних не втекли б, ні їхні люди не втекли б, відбиваючись.
Чому не дописали мені мої спішені козаки? Видно, підполк. Коноплянко не знав положення. Він відбивався деякий час, а коли побачив, що червоні біжать купою в напрямі Монастирка, то певно подумав, що це червоні хотять обійти з правого боку 25 його козаків. Тому він дав наказ відходити в глибину ліса і не перешкоджав їм втікати. Коли б підполк. Коноплянко був тоді вдарив на червоних збоку, а ми ззаду, то мало хто з них був би врятувався: більшість червоних ми були б перебили, поки вони добігли б до гущавника.
Однак і так гаразд. Маємо на разі одного козака раненого й одного коня убитого, а розігналн неповні два полки — 10-ий і 11-ий совітської кінноти, забрали 12 коней і вбили яких з 30 червоних. Мусіли серед них бути і легко ранені, але вони відійшли. Було це 5-го травня між 10-ою і 12-ою годиною. Такі випадки добре памятається…
Після бою я зібрав всю свою кінноту та обїздив побоєвище. Від ранених і забитих большевиків забрано зброю і набої. Для пропаганда я наказав перевязати большезнцьких ранених, і ми відїхали.
Треба шукати підполк. Коноплянка. Він не мусів далеко відійти. В напрямі його правдоподібного відвороту я післав стежу, і по годині він був разом із нами. Час садовити всіх на коні. 15 коней, які ми привели з собою, штаб 10-го полку, були за Вербицьким Майданом. 12 коней здобули ми сьогодні. Ще за дня привели привели всі коні в ліс. Одного вибрав собі Коноплянко, бо, коли вибирав після бою в Уладівці, то на ньому їздив сотник Ковбасюк. Другого коня дав я поручникові Коханові. Решту коней поділив ад’ютант всім козакам.
Добре, що ті 15 коней не пропали, коли нас заскочили червоні на проводах в Миколаївці.
Роблю перегляд козаків: є всіх 87 та 8 козаків сот. Погнби — разом 96 шабель. Коли спокійно сьогодні вночі, і завтра прибуде з подорожі ще 60 кінних, то буде разом 156 шабель. В повстанчих умовннах — це вже поважний відділ. Маю на меті зробити нову організацію повстанчого Штабу Подільської Повстанчої Групи. Тому говорю докладно зі сотником Погибою, бо хочу його призначити своїм заступником. Погиба є кубанцем з округи Армавір. Був у різних частинах української армії. Працював як сотенний в українській військовій юнацькій школі. Коли з табору з Каліша йшов в Україну хорунжий Богданенко через Львівську Експозитуру і руки ген. Тютюнника, то з ним разом прибув для повстанчої діяльности сот. Погиба, який задержався в летичівському повіті й там, при помочі Богданенка — „вріс в групу" та почав повстанчу акцію на межаж летичівського й камянецького повіту. Погиба мав велику інтелігенцію, був рухливий, енергійний, розвинутий умово, мав багато військових відомостей. Вдачу мав веселу, жартівливу. Як старшина б. регулярної армії, Погиба був карний, сміливий і вироблений. В нім я бачив корисного співпрацівника.
Погиба оповідав, що в околиці Ялтушкова та Ушиці і Камянця Подільськ. є добрий повстаючий грунт, про що зрештою і мені було відомо. В останній час, беручи приклад з мене та моїх повстанців, коли прибув з-за кордону поручіник Яків Голюк, є в районі за Комарівцями до 50 душ повстанців. Погиба приїхав від тих повстанців, як делегат на зїзд, та конечно просить мене, з цілим відділом туди прибути. Для мене ще й краще пізнати докладно частину летичівського повіту там за залізничним тором Жмеринка — Проскурів. Час поширити район своїх дій на камянецький, уіпипький, ямпільський та могилівський повіт.