За кілька днів прибув із-за кордону підхор. Богданенко. Від нього ми не довідалися багато. Богданенко мав щераз повернутися до Львова, і хотів побачитися з ген. Тютюнником. Десь у половині травня він подався в свою дорогу. Я наказав йому поїхати до Варшави і поінформувати там Головного Отамана, аібо когось з його найближчих, про нашу діяльність. Другим завданням було: купити у Львові побільше револьверових набоїв, бо було їх у нас обмаль.
Поїхали ми в уіпипький повіт. Тут зустріли організаторів: пор. Лісового і хор. Надію. Вони обидва втікли з Полтавщини, проживали в одній цукроварні і провадили організаційну роботу. Лісового і Надію я забрав зі собою на „курс" повстанчої діяльности на два тижні. Коли прийде час, я мав намір Лісового з „ядром" виділити від себе, мав утворити його штаб, дати йому своїх козаків, яких він поповнить людьми з ушип. ького і могилівського повіту та почне діяти самостійно.
З району ушип. ького повіту ми вернулись в летичівський, де наступило врочисте виділення загону отамана Байди. Для нього під поглядом організаційно-тактичним я приділив 4 повіти: летичівський, камянець-подільський, проскурівський і могилівський. Умовляюся з Голюком, коли зустрінемося, та щоби він надіслав до мене підхор Богданенка, як цей повернеться з тамтого боку. Повторюю ще раз головніші завдання отамана Байди, і ми роз'їздимось.
Яків Голюк, псевдонім Байда, був родом з Летичівщини. Колись служив волосним писарем, а як почалася творити українська армія, він вступає до неї з самого початку та за бойові вчинки стає хорунжим, потім поручником у Київській дивізії. За заслуги на користь Батьківщини, на мій внесок, отаман Голюк-Байда в 1922 році був підвищений до сотника Української Армії. Характеристичними рисами вдачі Голюка були його енергія, рішучість та велика відвага. Інтелект Голюка розвинутий, він здібний і спритний, має також хист на провідника. При всіх цих позитивних рисах блідне відємна риса, що не хутко він узнає над собою чийсь авторитет, який може з іронією критикувати. Та у відношенні до мене був усе карним старшиною і одним з найцінніших повстанчих отаманів. Коли б у будуччині цей старшина пройшов виший фаховий курс, то з нього був би і добрий командант полку.
Ми мали відпдити в район між містечком Баром і Комарівцями, де я хотів побачити хор. Лиховського, який там діяв проти большевиків зі своїми 10–15 козаками. Лиховського я знав та мав на увазі взяти і його на окремого ватажка повстанчого відділу. Він навіть мав більшу повстанчу практику від Лісового. Перед відїздом підходить до мене пор. Лісовий зі своїм помічником і ад'ютантом Надією та просить, щоб я його відразу виділив. Держучи цупкий контакт з Байдою, він дасть собі раду. Погоджуюсь, притримуючись засади, що людей треба пускати на глибоку воду, щоб навчити їх пливати: довге провадження за руку шкідливе, бо вбиває ініціятиву, а постійна боротьба, небезпека, вчать провідника краще всяких вказівок, інструкцій, коли він має голову на карку.
Вечором визначаю двох своїх хорунжих: Грабика і Петришина. та даю Лісовому 45 козаків з 2 ручними кулеметами. Таким робом в половині тразня утворився ще один повстанчий відділ отамана Лісозого. Дано йому: південну Летичівщину, жмеринський район, ушицький повіт, ямпільський повіт і вапнярський район.
Василь Лісовий був фанатиком у боротьбі, людина незвичайно ідейна. На жаль, не був муппровим старшиною, а поручником-урядовцем. Дещо за повільний з рішеннях, але що раз вирішив, доводив до кінця. Для свого доповнення мав молодого хорунжого — живої, енергійної вдачі. Мої козаки призвичаїлись до мене і неохоче пішли під нову команду, але я їм доказував необхідність такого вчинку. По кількох тижнях отаман Лісовий поповниться своїми людьми, і тоді я зможу козаків забрати знову до себе. Для них краще діяти в чужім районі, щоб не бачили їх близько домів свої сексоти. Лісовий поїхав по короткій нараді зі мною у свій район. Врешті їдемо і ми. Залишилось нас до 100 шабель. Фактично, більш і не треба, бо сотня відповідна і до оборони, і до нападу. Сотню легко вигодувати — є вона звинна і добра до заховання. Тому то я не радив Байді та Лісовому побільшувати своїх відділів більше ніж на 100–150 шабель.
Ми є на барських хуторах, де, після сніданку в хатах, стоїмо в лісі. При помочі звязкових вдалося мені розшукати хор. Лиховського з його пішими козаками. Цілий день мав я розмову з ним. Лиховський місцевий, і його почали переслідувати червоні, тоді він з крісом пішов у ліс. Хутко біля нього зібралося душ 10 добре озброєних козаків. Пробували до Лиховського навіть зголошуватись злодії, але він їх не приймав. Лиховський щуплий бльондин, але з характером і волею. Він не нападав на червоних часто, бо мав за малу силу, але більшого відділу не хотів організувати з приводу труднощів у виживленні та законспірованні.