Кажу хор. Лиховському, що відсьогодні він розпічне ширшу діяльність. Буде побільшувати свій відділ до 100 людей, але відповідних, та намагатиметься. посадити їх на коні. Коли б це йому було трудно, то я здобуду для нього коней і при другій зустрічі йому передам. Зараз зі собою Лиховського не беру, бо він і всі його люди піттті. Наказав йому душити сміло сексотів, робити засідки на малі відділи червоних, а злодіїв свого району винищити, бо вони підшиваються під повстанців і нас компромітують. Це ми мусимо робити, бо я маю вістки, що ГПУ навмисне випускає зловлених злодіїв, навіть зі зброєю, каже їм грабувати безборонне населення та нападати на шляху під видом „Орлівців".
Сотник Погиба мав якусь пильну зустріч в районі Деражні: хотів, щоб я відпустив його з 10 козаками. Пощо він має їхати з такою малою силою? Їдемо вночі туди цілим відділом. По дорозі, здається в селі Шпичинцях, через які переїздимо, натрапляємо на 60 червоиоармійців з командиром в ранзі „комполка". Негайно обезброюємо червоних в будинку школи і ловимо їхнього командира. Здобуваємо один кулемет „Максима". Мої козаки ще полюють за поодинокими червоними по селі. Червоноармійців обезброєних ми пустили, а командира за селом пор. Кохан розстріляв з екзекуційним відділом, жандармів".
Здобуті кріси, 50 штук, і важкий кулемет, до речі, не дуже справний, ладуемо на підводу й відїздимо. Сотник Погиба поговорив тут з поважним селянином, в якого сидів два тижні і до якого мав прибути з-за кордону приятель Погиби. По розмові ми не затримувались і поїхали далі через хутори вовковинецькі, де стали на денний відпочинок у Буцнянськім Майдані. Село це в лісі, ніби є сотворене для повстанців. Тому ще з весни я дав наказ козакам, щоби поводилися зі селянами ввічливо, давали їм дарунки і т. п. Одне лихо — з того села був комуніст-приблуда, який одружився в Майдані і жив у Летичеві. Він зрідка приїздив до свого тестя, але якось так поводився, що не спроваджував на село большевиків, не вербував собі інформаторів з-поміж селян. Тому ми завсіди в Майдані Буцнянськім почували себе добре та безпечно. Того ми ніколи ніде не робили, але в Майдані то залишилися на постій на дві доби. Тут, у порозумінні з молодицями, попрали собі білля, почистили зброю, облатались. Багато моїх козаків радило собі з біллям в цей спосіб, що здобуту в „воєнкопах" мануфактуру давали шити сільським швачкам. В той спосіб в цілім районі кожний козак мав 10–15 пар білля. Щоб не заводилась „нужа", то мали ми також і шовкову білизну, 20 травня, по кількох постоях у летичівськик лісах, ми стали біля Монастнрка під Літинецьким Майданом. Чимало місцевих козаків звернулося мене ше в районі села Сахнів, щоби пустити додому на одну добу. Вони давно бачились з родинами, з дітьми, і не знають, що там діється. Я заборонив відпустку одинцем, а дозволив їхати всім зголошеним чотирма партіями но 10 козаків. В селі не вільно розходитись: коли один козак буде вдама, то решта мусить бути в поблизу на сторожі й терпеливо ждати. В кожній партії був старший, якого всі мусіли слухати. Коні можуть собі поховати на день у якійсь стодолі, зорганізувати розвідку й обсервацію. В разі появи червоних требі заздалегідь щезнути зі села. Так пустив я сахнівськнх козаків, літннецьких, багринівських і летичівських з району Вербин і Вербнцький Майдан. Умовляюсь зі старшими відпусткових груп, де нас шукати на другу ніч.
При штабі залишається всіх 60 козаків. Пускаємо голодних наших коней в лісі на поляні пастися, бо вже є пополудні година 3-тя. Даю приказ вартовому козакові, щоб всі коні держати в руках, і то принаймні один козак мусить держати тря коні, а два може відпочивати на зміну. Варта навколо. Штаб Повстанчої Групи в густім які близько рову, що ділить гущавник від поляни, колись засівної площі монахів.
Мій приказ щодо тримання коней козаки по деякому часі призабули: деякі держать коней в руках, а більшість коней ходить самопас. О год. 16-ій раптом стріли вартових з напрямку Монастирка, потім ціла маса стрілів, крики „ура!", і ми бачимо перед собою на поляні дві сотні червоних.
Зриваємось. Ми були, встидно признатися, заскочені, але чи то раз таке бувало? Стріляє по большевикам 2 мої легкі кулемети Люїса. 2 сотні червоних у віддалі 100 кроків, по кількох кружках набоїв, прорідилися наполовину. Забиті коні, ранені люди падають, а решта під цільним вогнем наших крісів і кулеметів іде врозтіч.