Коли Карого вели в Києві на розстріл то він голосно кричав: „Я, отаман Карий йду на смерть за Україну. Попався катам по глупому, тому передайте всім повстанцям, щоб не були такі дурні!" Нехай земля буде пером цьому повстанцеві, бо цю землю рідну він кохав понад усе.
Прийши вістки і з Катеринославщиня, що червоні врешті прикрутили хвоста відомому Махнові — анархістові. Вже не помагала його тактика вганятися по степу тачанками. ҐПУ випихало щораз більше своїх агентів до „батька Махна", здеморалізувало його силу і навіть „гвардію" — „чортівську кінну сотню". Багато Махнівців, коли під прикриттям ідеї анархізму чимало награбило, пішло на амнестію до червоних. І населення було вже перемучене й не дуже сприяло шаленому Махнові. Під натиском і терором червоних селяни перестали боятися махнівців. Літом він залишився тільки з найближчими своїми прибічниками і штабом. Большевики не давали йому ні хвилини спочинку, а врешті так його притиснули, що дні й ночі гнався він до румунського кордону на Дністер, через який ледве вдалося передістати, коли червоні були над берегом. У цей спосіб урятувався один із буйних степових типів. Махно був цікавою індивідуальністю. Не маючи ніякої ідеї, виніс з царської каторги ідеї Кропоткіна та Бакуніна та став їх впроваджувати практично в життя. Накоїв він чимало Україні лиха, саме розбудженій у вогні — підсилюючи анархію і руйнуючи запілля, коли приходилось воювати з ворогами. Та коли б була тоді рука, що змогла би, як колись гетьман Богдан Хмельницький, взяти його за чуба — хто знає, чи не вийшов би був із нього новітній Кривоніс на пожиток Батьківщині. А так воротам на користь…
Зі села Гути Ідемо в ночі знаними шляхам в район, де працював Яковина.
Підпол. Коноплянко хоче конче відвіті свою родину.
Заїздимо до емеритованого підпол. Покерта з кількома козаками, а відділ залишили ми пів км. позаду. Батько Коноплянка просить мене щоб його прийняти до повстанців, бо тут йому немає що робити. Запитую старого Коноплянка чи він добре продумав, що значить його крок, та чи здоровя дозволить 62-літній людині зносити всі ці труди — голод, холод, нервові потрясення? Відповідає, що його рішення невідкличне, що він хоче посвятити рештки свого життя Україні відімститися за стареньку дружину, яку большевики розстріляли на Херсонщині. Згоджуюсь і даю старого повстанця під опіку його синові.
Маруся відкликала мене набік і каже, що бажала б жити десь окремо, бо в тому домі нервова атмосфера. Дружина Коноплянка і її сестра Поля денервуються та нарікають, що ними, мовляв і чоловіки не цікавляться. Я сказав Марусі заждати ше декілька днів, ми будемо вертатися, тоді знайдемо інше приміщення. Підполк. Коноплянка я підганяю, бо час нам виїздити — далека дорога. Коли ми їхали з відділом, то Коноплянко довгий час мовчав, а потім звернувся до мене. Каже він, що нам конечно треба забезпечити свої родини та вислати їх за кордон. Безумовно думка хороша, але ми не маємо грошей. В чужій державі, поки буде праця, треба мати гроші в золоті, а де їх взяти? Тому нехай буде, як доля судила…
Приїздимо в район сіл, де був осередок руху отамана Голюка. Довідуємося, що відділ Голюка є в ліску „Діда", який любив повстанців і помагав їм чим міг та скільки міг. Всі мої старшини і козаки любили щиро цю типову українську родину — діда, й бгбу, в самотній хатині в лісі. З отаманом Голюком ми також буди кілька разів в хаті тих милих, добрячих старих істот. Чи живіть вони? За багато часу пройшло і застарі вони були, щоб вижити. І прокляте ГПУ не дало їм вмерти звичайною смертю, хоча обоє стояли над могилою.
Зустріч з отаманом Голюком була сердечна. Давно ми бачились. Він нагнав уже страху червоним. Не лише відбував удари, але й сам завдавав їх. Не так давно заатакував Камянець і здобув залізничу стацію, де наробив чимало шкоди больтаевикам. Про свою діяльність отаман Голюк розповів у подробицях. Мав уже 80 кінних повстанців.
Я післав козаків за начальником Відділу Пропаганди. Приходить Яковина в товаристві двох козаків і приносить зразки своєї і моєї праці, видрукованих на шапірографі і гектографі. В розмові порушуємо з Яковиною актуальні теми, на які можна малювати карикатури. Я даю йому ще цілий зшиток написаних наказів, відозв, оголошень. Ті, які вже були готові, я вечорі забрав і розділив між старшин і козаків обох наших відділів, щоб вивішувати ці пропаґандивні речі по селах і роздавати селянам, большевикам, комуністам.