Вона була старою та хирлявою, однак голова працювала як годиться. Звали її Ебіґейл Фрімантл. Народилася вона в 1882 році, і в неї було свідоцтво про народження, щоб це підтвердити. На своєму віку вона бачила багацько всякого, та ніщо не могло дорівнятися до подій останніх тижнів. Ні, такого ще не бувало. Надходив час долучитись, і їй уже хотілося плюватися. Вона вже стара. Їй би відпочивати й насолоджуватися зміною пір року, допоки Господь не знудиться спостерігати її рутину та не покличе додому, до раю. Та що буває, коли запитуєш щось у Господа? Він скаже: «Я той, хто Є», — та й по всьому. Коли власний Син молив Бога, щоб той відняв чашу від Його губ, Всевишній навіть не відповів… а їй не дуже кортіло ставати великомученицею, даруйте. Вона ж лише звичайнісінька грішниця, і коли вночі здіймався вітер та шумів у кукурудзі, думала про те, як на початку 1882 року між ніг її матері вигулькнула голівка немовляти, Бог поглянув униз і сказав до Себе: «Хай поживе собі. У неї є одна справа в 1990-му — там, по той бік цілої купи календарних сторінок». Від цієї думки їй робилося страшно.
Час її перебування в Гемінгфорд-Гоумі вже майже добіг кінця, і останній шматок роботи чекав на неї попереду — на заході, біля Скелястих гір. Він змусив Мойсея лазити по горах, Ноєві наказав будувати судно й просто дивився, як Його власного Сина розпинають на дереві[293]. То яке Йому діло до того, що Еббі Фрімантл труситься від страху, коли згадує безликого чоловіка, який переслідує її в снах?
Вона ніколи його не бачила, та байдуже. Він — це тінь, що шмигає кукурудзяним полем опівдні; повів холодного вітру; ватага трупоїдів, які обсіли телефонні дроти й витріщилися на тебе згори. Його голос звертався до неї всіма звуками, які її будь-коли лякали: коли він говорив тихо — цокав годинник смерті[294] під сходами, віщуючи кінець когось із близьких; говорив голосно — гримів грім серед хмар, що сунули із заходу, наче кипучий Армагеддон. А іноді стояла тиша, і в кукурудзі чувся лише самотній шелест нічного вітру, та вона знала, що то він, і це було найгіршим, бо безликий чоловік здавався лише на дещицю слабшим од самого Господа. Тоді їй здавалося, що на відстані витягнутої руки попереду зависнув моторошний янгол, який колись нечутно пролетів Єгиптом і вбив немовлят у всіх домівках без кривавої позначки на одвірку. Це лякало найбільше. Страх перетворював її на маленьку дівчинку, і, хоч інші також знали його та боялися, матінку Ебіґейл переляк нагородив виразним уявленням щодо його жаскої могутності.
— От же ж таке! — сказала вона та вкинула до рота залишки тоста.
Матінка Ебіґейл гойдалася туди-сюди й пила каву. Днина була гарна, яскрава, жоден шурупчик її тіла особливо не вередував, тож вона коротко подякувала молитвою за те, що має. Господь сильний, Господь добрий — навіть маленькі діти можуть запам’ятати ці слова, що є правилом для всього світу й усіх його мешканців, добрих і злих.
— Господи сильний, Господи добрий, — сказала матінка Ебіґейл. — Дякую Тобі за сонце. За каву. За те, що чудово сходила в туалет минулого вечора, — Ти правий, ті фініки спрацювали, та, Господи милий, ото вони паскудні. Я ж обрана, ага? Господи сильний…
Кава майже скінчилася. Вона поставила кухоль і гойдалася, звернувши до сонця обличчя, немов витесане з дивного живого каміння, порізаного вугільними прожилками. Вона задрімала, а тоді й зовсім заснула. Її серце мало стінки завтовшки із серветку, та стукало так само, як і всі попередні 39 630 днів. Як із дитиною в колисці, так і тут — треба було притулити вухо до її грудей, щоб зрозуміти, дихає вона чи ні.
Та усмішка на її вустах залишалася.
———
Звісно, відтоді, як вона була маленькою дівчинкою, усе змінилося. Коли скасували рабство, Фрімантли прийшли до Небраски, і правнучка Моллі цинічно, дошкульно засміялася з того, що гроші, на які батько Еббі купив дім, заплатив йому Сем Фрімантл із Льюїса, штат Південна Кароліна, — то була платня йому та його братам за вісім років, які вони працювали на нього після закінчення Громадянської війни. Моллі називала ті гроші «грошима сумління». Зачувши це, Ебіґейл стрималася й нічого не сказала, адже Моллі, Джим та всі інші не розуміли нічого, крім найстрашнішого зла та наймилосерднішого добра. Та подумки вона звела очі догори: «Гроші сумління? А хіба бувають у світі чистіші гроші?»
293
У Новому Заповіті (Дії та Послання Апостолів) подекуди говориться про те, що Ісуса розп’яли «на дереві». Це пов’язане з тим, що в старозаповітньому пророцтві про смерть Месії було вжито саме такий вислів, бо в ті часи страти на хресті ще не існувало, вона не була б зрозумілою тогочасній людності, тож майбутнє було відкрите в пророцтві в такій формі.