Тож Фрімантли осіли в Гемінгфорд-Гоумі, і Еббі, остання дитина мамусі з татусем, народилася саме в цьому домі. Батько втер носа тим, хто не бажав мати справи з ніґерами: він купував землю маленькими ділянками, аби не насторожити тюхтіїв, яких турбували «оті чорні виродки, що животіють біля дороги на Коламбус»; він першим в окрузі Полк спробував сівозміну та міндобрива; у березні 1902 року до них додому завітав Ґері Сайтс і повідомив Джонові Фрімантлу, що його прийняли до Національної фермерської спілки. Він став першим чорношкірим у спілці на всю Небраску. Той рік удався на славу.
Їй подумалося, що будь-хто може озирнутися на життя, тицьнути пальцем в один рік та сказати: «От він був найкращим». Здавалося, ніби в усіх є один такий чудовий рік, коли фортуна стає на твій бік і гребеш усе оберемками. Уже пізніше можна замислитися над тим, чому так сталося. Це однаково, що покласти до комори все й одразу — продукти пропахчуються один одним: гриби починають відгонити шинкою, шинка — грибами; в оленини з’являється химерний присмак куріпки, а в куріпки — запах огірків. Мине кілька років, і починаєш жалкувати, що всі ці чудові речі трапилися за один рік, а не розтяглися ще на десяток. Чому не можна взяти один із тих дарів і встромити його посеред трирічного відрізка, за який не пригадується геть нічого хорошого? Та однаково знаєш, що все відбувалося так, як і мало відбуватись у світі, який створив Господь і наполовину знищили Адам із Євою: прання розвішують, підлогу миють, дітей годують, одяг латають… і за три роки не станеться нічого, що б могло перервати сірий потік буденності. Великдень, День незалежності, День подяки, Різдво — ото й усе. Однак ніхто не пояснить, за яким графіком Бог творить свої дива, тож для Еббі Фрімантл і її батька 1902-й рік був найкращим.
Еббі гадала, що з усієї сім’ї тільки вона (якщо не рахувати її татка) розуміла, яким мало не безпрецедентним чудом було те запрошення до спілки. Він мав стати першим негром у спілці Небраски, а цілком можливо, що й першим негром у спілці на всі Штати. Джон Фрімантл не тішив себе ілюзіями щодо ціни, яку доведеться заплатити його сім’ї: чоловіки, які проти, почнуть закидати їх грубими жартами та відпускати ущипливі коментарі про колір їхньої шкіри. Найперше — ватажок, Бен Конвей. Однак Джон Фрімантл розумів, що Ґері Сайтс дав йому дещо більше за шанс на виживання — можливість процвітання разом з усім Кукурудзяним поясом[295].
Він знав, що завдяки спілці зникнуть проблеми із закупівлею насіння, як і необхідність возити збіжжя аж до Омахи. Також це могло означати й кінець перепалок через права на воду, які завжди починав Бен Конвей, затятий ворог усіх ніґерів та їхніх посіпак на кшталт Ґері Сайтса. Навіть окружний податковий інспектор міг припинити свої нескінченні копирсання. Тож Джон Фрімантл прийняв запрошення. Голосування закінчилося на його користь, ще й із чималою перевагою, і тоді справді почалися кепські жарти про те, як на горищі штабу спілки спіймали єнота[296]; про те, що, коли ніґерське дитинча потрапляє до раю, йому дають маленькі чорні крила й називають кажаном, а не янголом; і деякий час Бен Конвей розводився, що Джона Фрімантла взяли до спілки лише тому, що наближався час дитячого ярмарку і їм потрібен був ніґер на роль африканського орангутана. Джон Фрімантл удавав, ніби цього не чув, а вдома наводив цитати з Біблії: «лагідна відповідь гасить гнів», «браття, пожнете те, що посіяли» й «блаженні тихі, бо вони успадкують землю» — останній пасаж був його улюбленим, та промовляв Джон його не зі скромністю, а з похмурим сподіванням.
І потроху йому вдалося привернути сусідів на свій бік. Не всіх — не таких затятих расистів, як Бен Конвей та його зведений брат Джордж, не Арнольдів із Діконами. Однак усі інші його підтримували. 1903 року вони ходили на вечерю до Ґері Сайтса та сиділи за столом разом із рештою, як білі люди.
А ще в 1902 році Ебіґейл грала на гітарі в залі для засідань спілки, і не просто як акторка менестрель-шоу[297], а нарівні з білими брала участь у концерті місцевих талантів, який проводили наприкінці року. Мати категорично заперечувала, і то був один із небагатьох випадків, коли вона висловила незгоду з думкою чоловіка перед дітьми… хоча тоді хлопці вже доросли до середнього віку, а голову самого Джона вже добряче притрусило снігом.
295
Кукурудзяний пояс — регіон на Середньому Заході США, де з 1850-х рр. кукурудза стала головною вирощуваною культурою.
297
Менестрель-шоу — різновид гумористичної театралізованої вистави, який з’явився в Америці в XIX ст. Актори були білими, але розмальовувалися під чорношкірих. У менестрель-шоу висміювали чорних: їх показували лінивими, тупими, пустотливими гульвісами, що полюбляють музику. Завдяки цим виставам широкі маси почули негритянські пісні-спіричуелз. Менестрель-шоу занепали на початку XX ст.