Выбрать главу

Та байдуже. Раніше чи пізніше, коли той чоловік відчує в собі достатньо сил, він почне шукати тих, хто виступить проти нього. Як не цього року, то наступного. Собак не стало, їх забрав мор, та в горах лишилися вовки, і вони готові служити синові диявола.

І служитимуть йому не тільки вовки.

———

Того ранку, коли гості врешті приїхали, вона прокинулася о сьомій і носила до хати по два поліна, доки ящик на дрова не сповнився, а плита не розкочегарилася. Господь подарував їй хмарний день, і вперше за два тижні на вулиці стояла прохолода. До вечора мав піти дощ. Принаймні так їй підказувало стегно, яке вона зламала в 1958 році.

Спершу вона напекла пирогів. Для начинки взяла консерви з комори та назбирала в саду свіжих полуниць і ревеню. Слава Богу, полуниці якраз достигли, і добре, що вони не згниють на грядках. Від готування їй стало краще, бо готування — це життя. Вийшли два полунично-ревеневі пироги, один чорничний та один яблучний. Вранішня кухня сповнилася їхніми ароматами. Як і завжди, матінка Ебіґейл поставила їх холонути на підвіконня.

Вона замісила тісто як змогла, хоча без свіжих яєць було скрутно. Так-так, вона ходила до курника, і тепер нікого звинувачувати, крім себе. Хай там як, а після дванадцятої маленьку кухню з нерівною, вистеленою вицвілим лінолеумом підлогою виповнив запах смаженої курятини. Усередині зробилося душно, тож вона викульгала на ґанок і сіла за щоденне читання Письма, обмахуючись останнім замусоленим випуском «Горішньої кімнати»[310].

Курчата вийшли легкими й смачними — краще не буває. Хтось із гостей може потім сходити нарвати зо дві дюжини качанів цукрово-масляної кукурудзи[311], і вони собі гарненько посидять надворі.

Виклавши курятину на паперові рушники, вона взяла гітару, вийшла на задній ґанок, сіла й заграла. Проспівала всі свої улюблені гімни. Нерухомим повітрям линув її високий, тремкий голос.

Мучать зваби та спокуси Чи важкий тягар гнітить? Не занепадайте духом, А молитву прокажіть.[312]

Її слуху вже не вистачало, аби сказати, чи налаштована гітара, та їй так подобався звук тієї музики, що вона зіграла ще один гімн, а тоді ще і ще.

Вона вже почала «Ми йдемо на Сіон», коли з півночі почувся дедалі сильніший звук двигуна. Хтось їхав до неї окружною дорогою. Вона замовкла й схилила голову набік, дослухаючись до гудіння, та пальці продовжували перебирати струни. Так, Господи, їдуть, знайшли дорогу як слід, і тепер вона вже бачила хвіст куряви, що здійнявся за пікапом, коли машина з’їхала з асфальтованої дороги на ґрунтівку, яка закінчувалася на її подвір’ї. Її сповнило потужне радісне збудження, і Ебіґейл не пожалкувала, що вбралась у свою найкращу одежину. Вона поставила інструмент між ніг та прикрила очі рукою, хоча небо було й досі хмарне.

Гудіння двигуна наростало, і за мить там, де кукурудза поступалася коров’ячій стежці Кела Ґуделла…

Так, ось він — до неї повільно сунув старий пікап «шевроле». Кабіна була заповнена. Туди наштовхалося четверо людей (навіть у сто вісім років із її далекозорістю був порядок), і ще троє їхали в кузові — вони стояли та визирали з-за кабіни. Вона бачила худорлявого блондина, руду дівчину, а посередині… то він — хлопчик, який уже майже навчився бути чоловіком. Темне волосся, довгасте обличчя, високий лоб. Він побачив, що вона сидить на ґанку, і навіжено замахав руками. За мить до нього приєднався блондин. Руда дівчина просто дивилася на неї. Матінка Ебіґейл підняла руку та замахала у відповідь.

— Дякую, Боже, що довів їх сюди, — хрипко прошепотіла вона, і щоками потекли теплі сльози. — Дякую Тобі, Господи, усім серцем дякую.

Пікап із деренчанням звернув до подвір’я. На водієві був солом’яний капелюх із блакитною оксамитовою стрічкою та великим пером.

— Йііііі-ха! — вигукнув він і замахав рукою. — Привіт, матінко! Нік сказав, що ви маєте бути тут, і ось ви! Йіііііі-ха!

Водій наліг на сигнал. У кабіні з ним сиділи чоловік років п’ятдесяти, жінка такого ж віку та маленька дівчинка в червоному вельветовому сарафані. Маля сором’язливо помахало до неї однією рукою — великий палець другої соскою сидів у роті.

Темноволосий молодик з очною пов’язкою (Нік) вистрибнув із кузова, перш ніж пікап зупинився. Він упіймав рівновагу й повільно рушив до неї — обличчя серйозне, урочисте, та очі сяяли від радості. Він зупинився перед ґанком і зачудовано подивився на будинок, подвір’я, старе дерево з гойдалкою… на неї.

вернуться

310

«Горішня кімната» — міжнародна міжконфесійна організація, що намагається покращити віру в Бога шляхом читання Біблії, молитов і медитації. Випускає книжки, журнали, брошури.

вернуться

311

Цукрово-масляна кукурудза (butter and sugar corn) — двоколірна, жовто-біла.

вернуться

312

Слова з гімну «Який же гарний друг Ісус» («What a Friend We Have in Jesus»).