Нік поплескав її по руці, і вона важко зітхнула.
— Брати працюють не завжди в злагоді, і майже завжди починаються чвари. Тіки згадай Каїна з Авелем! Усі хочуть бути начальниками, і жодному не кортить батрачити! Настав тридцять перший, і банк попросив звіти. І вони зібралися разом, та тоді було вже запізно. До сорок п’ятого все розійшлося — усе, крім моїх шістдесяти акрів та сорока-п’ятдесяти там, де зараз ферма Ґуделла.
Тремкими руками вона дістала з кишені хустинку й витерла очі, повільно та замислено.
— Насамкінець я лишилась одна, без грошей, без нічого. І щороку, як надходив час податків, вони забирали новий шматок землі, а я виходила сюди, дивилася на землю, яка мені більше не належала, і оплакувала її так само, як зараз. Щороку дещиця за податки, ось як це сталося. Тут хвать, там хвать. Залишки я здавала в оренду, та на ті трикляті податки ніколи не вистачало. А тоді мені бемкнула сотня, і вони скасували податки. Ага, скасували, коли лишився оцей осьо крихітний клаптик. Либонь, зовсім збанкрутіли, бідолашні.
Він легенько стиснув старій руку й звів очі до її обличчя.
— О Ніку, у моєму серці зачаїлася ненависть до Бога, — сказала матінка Ебіґейл. — Кожна людина, що любить Господа, також і ненавидить Його, бо Він — суворий Бог, ревнивий Бог, Він те, що Він є, і в цьому світі Він дуже часто відплачує болем за службу, тоді як злодії катаються на «кадилаках». Навіть радість від служіння Йому гірка. Я корюся Його волі, та людська моя частка прокляла Його всім серцем. «Еббі, — каже мені Господь, — попереду, далеко попереду на тебе чекає робота. Тож ти житимеш і житимеш, доки плоть твоя не засохне на кістках. Побачиш, як помруть твої діти, а сама й далі топтатимеш землю. Побачиш, як забиратимуть землю твого батька шмат за шматом. А під кінець отримаєш нагороду — поїдеш геть із незнайомцями, полишивши все, що любиш у цьому світі, та помреш на чужій землі, хоча роботу буде ще не скінчено. Отака Моя воля, Еббі», — каже Він. «Так, Господи, — кажу я. — Хай звершиться воля Твоя», — а в душі проклинаю Його та питаю: «Чому так, чому, чому?» І завжди отримую ту саму відповідь: «Де була ти, коли я створював світ?»
Сльози текли з її очей гірким потоком. Вони струменіли та капали на плаття, і Нік здивувався, звідки в старенької взялося стільки сліз: вона була худа, наче суха гілка.
— Поможи мені, Ніку, — мовила вона. — Поможи мені зробити все правильно.
Він міцно стиснув її долоні. Позаду них Джина захихотіла та підняла вгору модельку, і яскрава емаль засвітилася, заблищала на сонці.
———
Дік із Ральфом повернулись опівдні — Дік сидів за кермом новенького «доджа», мікроавтобуса, а Ральф приїхав на червоному евакуаторі з потужним бампером для розштовхування заторів і краном на кузові. Том стояв, тримаючись за гак, і радісно махав до них вільною рукою. Вони загальмували біля ґанку, і Дік вийшов із «доджа».
— В евакуатора, чортяки, гарна радіостанція, — звернувся він до Ніка. — Аж на сорок хвиль. По-моєму, Ральф закохався в ту машину.
Нік широко всміхнувся. До машин підтяглися жінки. Ебіґейл помітила, як Ральф галантно підвів Джун до евакуатора, а вона глянула на радіостанцію й схвально кивнула. У тієї жінки гарні стегна, і, певне, між ними причаїлася чудова пічка. Народить стільки малят, скільки схоче.
— То коли вирушаємо? — спитав Ральф.
«Як поїмо. Випробували Сі-Бі?»
— Ага. Коли верталися, я його й не вимикав. Рипить — страшне. Там є кнопка безшумного налаштування, та працює вона так собі. Одначе можу заприсягтися, що щось чув, статика там чи ні. Щось іздалеку. Може, і зовсім не голоси. Та скажу тобі правду, Ніку, — чхати я на них хотів. Як і на ті сни.
Між ними зависла тиша.
— Ну, зараз я щось наготую, — порушила мовчанку Олівія. — Сподіваюся, ви не проти свинини й на другий день.
Ніхто не заперечував. До першої дня вони поскладали до мікроавтобуса все похідне приладдя (гітару та крісло-гойдалку матінки Ебіґейл також не забули) і рушили в путь, пустивши попереду евакуатор, щоб він розчищав їм дорогу. Ґрунтівка скінчилась, і вони рушили на захід трасою 30. Ебіґейл сиділа на передньому сидінні мікроавтобуса. Вона не заплакала. Ціпок тримала між колін. Зі слізьми покінчено. Вона мала чільне місце в Божому задумі, і Його воля мала звершитися. Так, воля Господня звершиться, та Ебіґейл думала про червоне Око, що розчахнулося в чорному серці ночі, і їй було страшно.