Нік просунув записник крізь ґрати.
«Я багато подорожую, та я не волоцюга. Учора весь день працював на Річа Еллертона — десь за 6 миль західніше звідси. Я вичистив його сарай + накидав сіна на горище. Минулого тижня я ставив паркан у Воттсі, шт. Окл. Ті, які мене відлупцювали, забрали мою тижневу зарплатню».
— Ти впевнений, що працював саме на Річа Еллертона? Ти ж знаєш, я можу це перевірити.
Бейкер вирвав сторінку з Ніковим поясненням, склав її вчетверо та сховав у нагрудну кишеню.
Нік кивнув.
— Бачив його собаку?
Нік кивнув.
— Що то був за пес?
Нік показав Бейкеру, щоб той дав йому блокнота.
«Великий доберман, — написав він. — Але лагідний. Не злий».
Бейкер кивнув, розвернувся й пішов назад до офісу. Нік стояв біля ґрат і спостерігав за дверима. За хвильку Бейкер повернувся з великою в’язкою ключів, відімкнув камеру та відкрив ґрати, відсунувши їх убік.
— Заходь до офісу, — сказав Бейкер. — Будеш снідати?
Нік похитав головою, а тоді показав на мигах, наче щось наливає та п’є.
— А, кави? Второпав. З вершками та цукром?
Нік похитав головою.
— П’єш, як справжній мужик, так? — засміявся Бейкер. — Ходімо.
Бейкер рушив попереду, і хоча він говорив, Нік не знав, що саме, бо бачив не губи, а спину.
— Я не проти товариства. У мене безсоння. Таке, що сплю я не більш ніж три-чотири години. Жінка хоче, шоб я з’їздив у Пайн-Блафф до одного модного лікаря. Якщо так буде й надалі, то візьму й поїду. Ну, сам подивись — п’ята ранку, ні світ ні зоря, а я сиджу й наминаю яйця зі смаженою картопелькою із сусіднього придорожнього кафе.
Він розвернувся на останній фразі, і Нік уловив лише «із сусіднього придорожнього кафе». Хлопець звів брови й знизав плечима, висловлюючи спантеличеність.
— Та байдуже, — сказав Бейкер. — Принаймні такому молодому парубкові.
В офісі шериф налив Нікові чашку чорної кави зі здоровецького термоса. Бейкерів недоїдений сніданок стояв на розкритій обліковій книзі, що лежала посеред робочого столу. Він сів і підсунув їжу. Нік відсьорбнув кави. У роті запекло, та смакувала вона чудово.
Він постукав шерифа пальцем по плечу, а коли той звів очі, потер живіт і задоволено підморгнув.
— А то, — усміхнувся Бейкер. — Моя жінка Джейн варила.
Він закинув до рота половину смаженого яйця, прожував, а тоді тицьнув виделкою в бік Ніка.
— А ти молодець. Наче той мім. Гадаю, з комунікацією проблем у тебе не виникає, хіба ні?
Ніг погойдав рукою в повітрі. Comme çi, comme ça[54].
— Я тебе не затримуватиму, — мовив Бейкер, вимочуючи хлібом жир. — Однак скажу ось що: якщо трохи лишишся, то, може, піймаємо тих типів, що тебе відгамселили. Ти в ділі?
Нік кивнув і написав: «Думаєте, зможу повернути свою зарплату?»
— І не мрій, — відрубав Бейкер. — Хлопче, я лише сільський шериф. На таку справу тобі потрібен Орал Робертс[55].
Нік кивнув і знизав плечима. Склавши долоні, він зобразив пташку, що відлітає геть.
— Ага, типу того. То скільки їх було?
Нік показав чотири пальці, знизав плечима й показав п’ять.
— Упізнаєш когось із них?
Нік підняв один палець і написав: «Здоровий блондин. Як ви, може, трохи важчий. Сірі штани + сорочка. Мав великий перстень. Права рука, підмізинний палець. Пурпуровий камінь. Ним мене й порізало».
Коли Бейкер читав ці слова, його обличчя перемінилося. Спочатку стурбованість, потім злість. Нік подумав, що розлютилися на нього, і йому знову зробилося страшно.
— О Господи Ісусе, — проказав Бейкер. — Вступив у калюжу, а там яма з гівном. Ти певен?
Нік неохоче кивнув.
— А ще щось? Ти бачив іще щось?
Нік напружив мозок, а тоді написав: «Маленький шрам. На лобі».
Бейкер поглянув на написане.
— Це Рей Бут, — сказав він. — Мій шурин. Дякую тобі, пацан. П’ята ранку, а день уже полетів під три чорти.
Нікові очі розплющилися трішки ширше, і він зробив обережний знак співчуття.
— Ну гаразд, — мовив Бейкер більше до себе, ніж до нього. — З нього поганий актор. Джейні й сама це знає. Він не раз лупив її в дитинстві. Та все одно він її брат, і цього тижня про шури-мури можна й не згадувати.
55
Oral Roberts (1918—2009) — американський християнський проповідник. Прославився телевізійними проповідями.