Він скривився від самої думки про ту записку. Без «любий» перед його іменем. Без «люблю тебе» наприкінці. Вона не вірила в пустопорожні слова. Вміст холодильника — ось що мало вагу. Поки він відсиплявся після переїзду через усю Америку, вона сходила до магазину й закупилася всім-всім, що йому подобалося. Її пам’ять була настільки бездоганною, що йому стало лячно. Консервована шинка «Дейзі». Два фунти справжнього масла — як вона могла дозволити собі таке за мізерних заробітків? Дві упаковки кока-коли, по шість бляшанок у кожній. Сосиски «Делі». Сирий ростбіф, що вже маринувався в секретному соусі Еліс, рецепт якого вона відмовлялася відкривати навіть власному синові. У морозилці стояв галон морозива «Персикове диво» від «Баскін-Роббінз». А ще чизкейк «Сара Лі». Той, що прикрашений полуницями.
Він одразу ж пішов до ванної, та не стільки щоб відлити, скільки щоб зазирнути до шафки над умивальником. У склянці була новісінька зубна щітка «Пепсодент» — там само, де в дитинстві стояли всі його зубні щітки. На поличках шафки лежала упаковка одноразових бритв, балончик піни для гоління «Барбазол» і навіть пляшечка одеколону «Олд Спайс». Вишуканим його не назвеш, сказала б вона (Ларрі й справді чув її голос), та досить пахучий як на свої гроші.
Він стояв і бездумно дивився на ці речі, а тоді взяв до рук непочатий тюбик зубної пасти. Без «любий», без «люблю тебе, мама». Лише нова щітка, нова паста, новий одеколон. «Іноді справжня любов і мовчазна, і сліпа», — думав Ларрі. Він заходився чистити зуби, розмірковуючи над цією думкою — може, у ній причаїлася пісня.
До кімнати зайшла пані гігієністка. На ній була лише рожева нейлонова спідниця-нічнушка.
— Привіт, Ларрі, — сказала вона.
Дівчина була невисокою, привабливою (чимось нагадувала Сандру Ді[57]), а її молоді груди хвацько цілили в нього. Правду кажу, лейтенанте: у неї було дві гармати 38-го калібру та справжній пістоль. Ха-ха, дуже смішно. Він проїхав триста миль для того, щоб його вночі погризла Сандра Ді.
— Привіт, — сказав Ларрі й підвівся.
Він був голим, та його одяг валявся одразу біля ліжка. Ларрі почав одягатися.
— Як хочеш, у мене є халат, можеш одягти. На сніданок у нас копчені оселедці з беконом.
Оселедці з беконом? Його шлунок скрутився й зіщулився.
— Ні, солоденька, маю бігти. Треба де з ким побачитися.
— Гей! Ти не можеш просто так узяти й накивати п’ятами…
— Я серйозно, важлива справа.
— Ну, я тоже важлива!
Вона почала розходитися. Від її писку в Ларрі розболілася голова. Знічев’я він подумав про те, як Фред Флінстоун на всеньке мультяшне горло верещав: «ВІ-І-ІЛМА-А-А!»
— Крихітко, чую Бронкс у твоїй мові.
— І що б це значило?
Вона вперла руки в боки; з одного кулака, наче сталева квітка, стирчала жирна лопатка. Її груди принадно гойднулися, та Ларрі не повівся. Він став у штани, натягнув їх, застібнувся.
— Так, я з Бронксу, і шо? Чорнішою не стала. Щось маєш проти Бронксу? Ти шо, типу расист?
— Нічого не маю, і ні, я так не думаю, — сказав він і босоніж підійшов до неї. — Слухай, цей «дехто» — моя мати. Я приїхав до міста лише два дні тому, а минулого вечора їй навіть не зателефонував… Чи я помиляюся? — додав він із надією.
— Нікому ти не дзвонив, — похмуро відказала вона. — Твоя мати, аякже.
Він повернувся до ліжка, встромив ноги в лофери[58].
— Так. Справді. Вона працює в «Кемікал Банку». Завгоспом. Ну, гадаю, зараз вона вже не завгосп, а просто слідкує за порядком на одному з поверхів.
— Щось мені вже й не віриться, що ти той самий Ларрі Андервуд.
— Вір у що хочеш. Мушу бігти.
— Ах ти наволоч! — гаркнула вона. — І що мені тепер робити з усім, що я наготувала?
— Можна у вікно викинути, — запропонував він.
Вона пронизливо вискнула зі злості й метнула в нього лопаткою. Будь-якого іншого дня вона б промахнулася. Якщо поміркувати, одним з основних законів фізики було те, що лопатка, яку жбурнула розлючена оральна гігієністка, не полетить по прямій траєкторії. Однак трапився виняток, який лише підтверджує правило: круть-верть, сальто-колесо — бах, прямісінько в лоба. Болю майже не було. А тоді, як Ларрі нагнувся за лопаткою, на килимок під його ногами впали дві краплі крові.
Стиснувши лопатку, він ступив два кроки до Марії.
57
Sandra Dee (1942—2005) — американська телеакторка українського (лемківського) походження. Справжнє ім’я — Олександра Зух.