Він почервонів.
— Ма, слухай…
— У тебе кров. Якась стриптизерка ляснула тебе стрингами? — Вона розвернулася до пляшок і, закінчивши перелік на верхній полиці, зробила позначку на планшетці. — За минулий тиждень хтось узяв собі дві пляшечки воску. Щасливчик.
— Я ж прийшов вибачитися! — вибухнув Ларрі.
Вона ніяк не зреагувала, а от він підскочив. Трішки.
— Ага, я чула. Містер Джоган влаштує нам рознос, якщо невидимець цупитиме пляшки й надалі.
— Я не вліз у п’яну бійку, не вештався по стрип-барах. Нічого такого. Я просто… — Він замовк.
Вона розвернулася до нього, звівши брови в знайомому сардонічному виразі — Ларрі чудово його пам’ятав.
— Просто що?
— Ну… — він спробував придумати якусь переконливу брехню, та нічого не вийшло. — Це була. Ем. Лопатка.
— Хтось сплутав тебе з яєчнею? Певне, ви з Бадді таки непогано гульнули.
Він постійно забував, як майстерно вона вміє крутити слова — певне, цього хисту ніколи не втратить.
— Ма, то була дівчина. Лопаткою в мене пожбурила дівчина.
— Метка краля, — сказала Еліс Андервуд і відвернулася. — Клята Консуела знову кудись засунула формуляри заявок. Не те щоб від них була якась користь: ніколи не довозять того, що треба. Натомість отримуємо купу такого, з чим і до Судного Дня не розберуся.
— Ма, ти злишся на мене?
Зненацька руки в неї обвисли. Плечі опустилися.
— Не злися на мене, — прошепотів Ларрі. — Не злися, окей? Мам?
Вона обернулася до нього, і він побачив у її очах неприродний блиск. Тобто він був досить природним, та його точно не спричинило сяйво флуоресцентних ламп, і Ларрі знову почув вирок спеціалістки з оральної гігієни: «Ніякий ти не хороший хлопець». І якщо він збирався таке виробляти, чому взагалі повернувся додому?.. І байдуже, що вона виробляла з ним.
— Ларрі, — лагідно промовила вона. — Ларрі, Ларрі, Ларрі.
На мить йому здалося, що вона більше нічого не скаже. Він навіть дозволив собі сподіватися, що так і буде.
— І це все, що ти можеш сказати? «Не злися на мене, будь ласка, ма, не злися»? Мені не подобається твоя пісня, та коли я чую її по радіо, однаково радію, що чую твій спів. Мене питають, чи то справді мій син, і я кажу: «Так, це Ларрі». Кажу їм, що ти завжди гарно співав, і не брешу, правда ж?
Він жалюгідно похитав головою, не наважуючись заговорити, не довіряючи своєму язику.
— Розказую їм, як ти взяв до рук гітару Донні Робертса, ще коли ходив до молодших класів, як через півгодини вже грав краще за нього, і це попри те, що Донні брав уроки ще з другого класу. У тебе є талант, Ларрі, я знала це без чужих підказок, тим паче твоїх. Гадаю, ти й сам це знав, бо це єдине, на що ти ніколи не жалівся. А тоді ти пішов із дому, і хіба я тобі бодай дорікнула? Ні. Юнаки та юнки завжди полишають батьківські домівки. Так уже повелося. Без чвар не обходиться, та однаково це природно. Аж ось ти вертаєшся. І нікому не треба мені нічого пояснювати. Ти повернувся, бо хітова там у тебе пісня чи ні, а на Західному узбережжі ти вгруз у якусь халепу.
— Ні в що я не вгруз, — обурився Ларрі.
— Ще й як вгруз. З ознаками я знайома. Я не вчора стала твоєю матір’ю, Ларрі, тож не забивай мені баки. Коли негараздів не було, ти вирушав на їх пошуки. Інколи мені здається, що ти й вулицю перейдеш, аби вступити в собаче гівно. Бог пробачить мені таку мову, адже він знає, що це правда. Зла я на тебе? Ні. Розчарована? Так. Я сподівалася, що життя на Заході змусить тебе подорослішати. Та цього не сталося. Ти пішов із дому хлопчиськом у тілі чоловіка й повернувся таким самим, лише зачіска в чоловіка змінилася. Знаєш, чого ти повернувся додому?
Він подивився на неї. Хотілося щось сказати, та знав, що вийде промовити лише те, що розлютить їх обох: «Мамо, тільки не плач, прошу».
— Тому що тобі не було куди податися. Не знав, хто ще тебе прийме. Я нікому й слова поганого про тебе не сказала, навіть власній сестрі не жалілася, та оскільки ти сам напросився, я розкажу все, що про тебе думаю. Гадаю, ти вмієш лише брати. Завжди таким був. Складається враження, що, коли Бог збирав тебе в моєму нутрі, він забув якусь запчастину. Ти не погана людина, я не про те кажу. Коли помер твій батько, ми жили в таких місцях, що, якби в тобі сиділо зло, — Бог свідок, — ти б зіпсувався ще тоді. Гадаю, найгірше, що ти зробив на моїй пам’яті, — це написав оте паскудне слово на стіні будинку у Квінсі, на Карстерз-авеню. Пригадуєш?
Він пам’ятав той випадок. Вона взяла крейду, написала те слово йому на лобі, узяла за руку й змусила тричі пройтися їхнім кварталом. Відтоді він ніде й нічого не писав — ні на будинках, ні на стінах, ні на бильцях.